Віртуальна виставка літератури «Серед повені книг»

Історія мови наша історія https://library.kr.ua/wp-content/uploads/2024/10/istmovni.jpg

Королева степового полину https://library.kr.ua/wp-

Комікси - єдність літератури і мистецтва "Історія"content/uploads/2024/09/rosukrviina.jpg

Європейська класина українською https://library.kr.ua/wp-

Факсимільні видання рукописців content/uploads/2024/09/minivydan.jpg

Зарубіжні книги ювіляри 2024 https://library.kr.ua/wp-

Перлина степу https://library.kr.ua/wp-content/uploads/2023/11/nlevytsk.jpg

Світова література https://library.kr.ua/virtual-books/msksvitlit/

Гості з минулого https://library.kr.ua/wp-content/uploads/2021/08/synnarodu.jpg

Україна в боротьбі за незалежність

29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за Батьківщину.

Відзначення Дня пам’яті захисників України саме 29 серпня обрано не випадково, бо саме в цей день у 2014 році, під час російсько-української війни та Іловайської операції відбувся потужний прорив української групи військ з російського оточення, де проявився масовий героїзм добровольців і військових, та загинула найбільша кількість українських воїнів.

Ті трагічні події російсько-української війни розгорталися на сході України, саме на полях соняхів, які вже дозрівали. І саме під цими соняхами сотні захисників України у боротьбі з ворогом поклали своє життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни. Саме тому сонях повинен бути тим символом Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Адже Україна для кожного із загиблих воїнів — це є сонце в його душі, яке зігрівало і надихало захищати свій дім.

Сонях — це не просто символ історичної мужності українських воїнів, це символ життя України. З чорним, як українська земля, зернятком, що обов’язково проросте, бо українці й далі будуть відроджуватися, скільки б не намагалися їх знищити.

Україна сьогодні переживає найбільше випробування в новітній історії — збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора.

Сучасна російсько-українська війна триває від 2014 року. Широкомасштабне вторгнення російських військ в Україну у лютому 2022 року остаточно зірвало маску з агресивного путінського режиму та відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат України в боротьбі за суверенітет і соборність.

29 серпня 2014 року сотні наших захисників у соняшникових полях під Іловайськом поклали свої життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни. За даними Українського інституту національної пам’яті, 366 українських воїнів полягли там, 429 — зазнали поранень, 158 — зникли безвісти, 300 — опинилися в полоні. Тому символом Дня пам’яті захисників України стала квітка соняха. Він — не просто символ історичної мужності українських воїнів, це — символ життя України.

29 серпня ми згадуємо не лише тих, хто загинув в Іловайській трагедії, а й десятки тисяч полеглих захисників і захисниць України в сучасній російсько-українській війні від 2014 року. Вони стоять в одному ряду з усіма поколіннями борців за волю і державну самостійність — від воїнів Русі-України, лицарів Костянтина Острозького, козаків Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи до бійців Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західноукраїнської Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії. Це воїнство мужньо здобувало героїчні перемоги і віддавало життя за українську землю.

Попри велику кількість втрат у сучасній російсько-українській війні, маємо й історичну перемогу — згуртовану націю, готову боротися за волю і свободу. Україна може спертись на широку підтримку громадян, бо на захист незалежності держави стали мешканці всіх, без винятку, регіонів нашої країни.

У нинішній війні ми платимо надзвичайно велику ціну. Безперечно, це не єдиний день у році, коли згадуються полеглі та віддається їм шана. Однак це нагода для всього суспільства разом зробити усе можливе, аби пам’ять про героїв була збережена та зміцнена на багато поколінь вперед.

Поки триває війна, ми не можемо знати точну кількість загиблих, назвати всіх поіменно або розповісти всі історії. Проте впевнені, що українське суспільство докладе максимум зусиль, щоб загиблі герої залишилися в нашій пам’яті не абстрактним образом або цифрою, а отримали належну шану. Щоб наша пам’ять про них була живою і дієвою. Щоб кожен із нас долучився до захисту і перемоги України.

Пам’ять про борців і їхні подвиги є найвищою цінністю у шкалі нашої національної ідентичності. А віра і впевненість, що в разі загибелі на полі бою жертовність воїна буде пошанована на державному рівні, є дуже важливою для підняття морального духу військовослужбовців.

Сердечно вітаю всіх вас з Днем Державного Прапора України. Бажаю всім щастя, добра і миру! Нехай завжди гордо майорить над Україною жовто-блакитний стяг волі та єдності Українського народу.

Українське державотворення від давнини до сьогодення.

Етапи українського державотворення

24 серпня 2019 року Україна відзначає День незалежності – державне свято на честь ухвалення у 1991 році Акта проголошення незалежності України. Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи. Це стало початком відліку нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави. Сьогодні незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи і головна перешкода для російського імперіалізму, якому для розгортання потрібне поглинання України, її матеріальних та людських ресурсів.

Русь – перша українська держава.

Утворення цієї держави було результатом соціально-економічного та політичного розвитку слов’ян. Перед- і ранньодержавні слов’янські племінні об’єднання на великих просторах східної Європи були сконсолідовані довкола Києва, що став центром політичного тяжіння та культурного піднесення.

Це об’єднання розпочалося у ІХ столітті. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства.

У період Русі розпочалася консолідація слов’янських племен південно-східної Європи в єдиний етнос русинів-українців, почала формуватися українська мова.

Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

Русь пройшла типовий шлях ранньосередньовічної держави. Від об’єднання слов’янських племен династією Рюриковичів у ІХ столітті до окремих земель-князівств ХІІ–ХІІІ століть на чолі з представниками цієї ж династії. Київ перестав виконувати роль політичного центру після того, як у 1169 році його спалив Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський. Завершила занепад Русі монгольська навала 1239–1242 років.

Продовжило традиції української державності Галицько-Волинське князівство.

В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року Данила Галицького у Дорогичині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.

Саме в ті часи на українських землях з’являється традиція міського самоврядування – магдебурзьке право. Втім, повноцінний його розвиток пов’язаний уже з наступною епохою.

У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського.

Велике Князівство Литовське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, система адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.

Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.

У XVI столітті українці витворили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво. Виникло козацтво завдяки комплексу економічних, політичних, релігійних, соціальних чинників. Передусім, це – природне прагнення до самозбереження, самоствердження і самореалізації, а також наявність великого масиву вільних земель – Дикого поля.

Як окремий соціальний стан козацтво на давньоруських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. Козаки освоїли степові простори Подніпров’я, Слобожанщини, Донеччини.

У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та генетичний зв’язок козацької держави з Руссю.

Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині, створеній внаслідок національно-визвольної революції середини XVII століття на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким.

Гетьманщина була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо.

Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом. Це була одна із перших європейських конституцій нового часу.

Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.

У ХІХ столітті українці, як і більшість європейських націй, пройшли шлях від романтичного захоплення минулим до політичного самоусвідомлення. Сформувалося поняття української нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою. Покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для майбутньої української державності.

Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.

У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу.

Від моменту створення у березні 1917 року Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 року.

22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.

За часів Української Народної Республіки у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого (без хреста). Тоді ж пісню Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг.

Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи.

Верховна влада належала гетьману, котрий усіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми.

Від грудня 1918 року на більшості територій відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню.

Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА).

22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.

Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.

Від жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР. Зокрема, державною мовою проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий прапор, гімн – пісню “Ще не вмерла Україна”, герб – сполучення крайового герба з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).

Українці на Закарпатті стали першими у передвоєнній Європі, хто не змирився із анексією та зі зброєю в руках виступив на захист свободи.

В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові під час засідання Національних зборів було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України.

У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР). Таким чином збройна частина українського визвольного руху отримала політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 років, ні масові голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі устремління українців. Наприкінці 80-х років ХХ століття в умовах послаблення командно-адміністративного диктату знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж, відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці змагалися протягом багатьох століть. Навіть більше – проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі Український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в самостійній державі.

У країні почалися демократичні перетворення, відбувся поділ державної влади на три гілки. 1992 року законодавчо затверджено державні герб, гімн і прапор України.

Акт про незалежність України підтримала конституційна більшість депутатів Верховної Ради УРСР

28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.

У вересні того ж року офіційно введено в обіг національну валюту – гривню, яка неодноразово була грошовою одиницею на українських землях.

Очевидно, що проголошення незалежності України не було випадковим явищем, зумовленим тільки московським переворотом, організованим ГКЧП. Події 1991 року втілили столітні прагнення українців до суверенної держави.

У 2013–2014 роках під час Революції Гідності українці відстояли ще й європейський шлях розвитку і засвідчили готовність боротися за нього як за самостійне право вибору та свободи. Натомість Росія, втративши можливість контролювати та використовувати нашу державу, вдалася до злочинної військової агресії. Вона анексувала Автономну Республіку Крим і території східних областей України.

У 2014-му Україна зупинила вторгнення російської регулярної армії та зберегла державність. І нині ми не лише боремося з Росією, а і перемагаємо її – як силою зброї на фронті, так і на дипломатичному напрямі. Попри перевагу ворога, українці зупинили агресора і продовжують рух в напрямі європейської інтеграції.

Матеріали присвячені вшануванню пам'яті Міжнародного дня голокосту ромів.

Саме цього дня у 1944 році за одну добу в таборі Аушвіц-Біркенау загинули до 4 300 ромів. За різними підрахунками, загалом у світі впродовж війни було знищено приблизно 200 тисяч представників цієї національності.

Коли мова заходить про масові людські жертви під час Другої світової війни, то насамперед на думку спадає знищення євреїв. Натомість про трагедію ромів є невеликий масив інформації і досліджень. Геноцид ромського населення і до сьогодні залишається однією з найменш вивчених сторінок Другої світової.

Точна кількість загиблих під час Голокосту ромів невідома. Вважається, що перед Другої світовою в Європі їх проживало до мільйона. Під час війни від рук німців та їхніх союзників загинули 220 тисяч. На тимчасово окупованій нацистами частині Радянського Союзу було знищено близько 30 тисяч. Переважна більшість – в Україні (за приблизними оцінками загинуло близько 24 тисяч ромів).

Про геноцид ромів у Німеччині заговорили лише на початку 80-х років минулого століття. Для порівняння: геноцид євреїв визнали одразу після падіння нацистського режиму. І лише у 1996 році лідерами ромських організацій 10 країн Європи та США на конференції «Геноцид — Пам’ять — Надія» 2 серпня було встановлено, як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.

Задокументованої інформації про знищення ромів вкрай мало. Лише нещодавно дослідники почали записувати історії, які переказували з покоління в покоління нащадки вцілілих ромів.

Ромів вбивали навмисно й жорстоко. Винищенням займалися спеціальні каральні загони – айнзатцгрупи кількістю від 1000 до 1200 осіб. Їхні командири могли особисто ухвалювати рішення про розстріли населення. Одна така група діяла в північній та центральній Україні, інша – в південній Україні, Бессарабії, Криму та на Кавказі.

Перші масові вбивства ромів почалися уже восени 1941 року. У Миколаївській області у вересні 1941 року особовий склад айнзацгрупи D ліквідував понад сотню ромів, у тому числі жінок та дітей.

У лютому 1942 року в Артемівську (Бахмуті) зондеркоманда 4b розстріляла двадцять родин ромiв у колишній гіпсовій шахті. Сотні ромів було знищено в Малині, Василькові, Обухові, Маріуполі, Кіровограді, Новгороді-Сіверському, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.

Парадоксально, але Бабин Яр є одним з найменш досліджених місць масових розстрілів ромів під час Другої світової війни. Хоча достеменно відомо, що роми були однією з етнічних груп, яких там масово розстрілювали.

Місцеві жителі так само, як євреїв, рятували ромів від розстрілів. Але їхній порятунок мав свою особливість. Перш за все, місцеві жителі попереджали ромів про наближення облав. Часто представники місцевої адміністрації видавали ромам фіктивні довідки про їхнє етнічне походження.

За роки незалежності Україна впроваджувала політику, спрямовану на етнічне відродження ромів, їх самоідентифікацію й самоствердження. Ромська етнонаціональна спільнота є невід’ємною частиною українського народу, а її історія – складовою нашої спільної національної пам’яті.

Забутий геноцид? 2 серпня відзначається Міжнародний день пам’яті Голокосту ромів

2 СЕРПНЯ

У ніч з 2 на 3 серпня 1944 року у нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау у газових камерах було знищено від4200 до 4300 ромів. А загалом у ньому загинуло понад 20 тисяч. Вважається, що за весь час під час геноциду загинуло близько 250 тис. ромів, постраждавши найбільше від нацистів. Понад 90% ромського населення Австрії, Німеччини та Естонії було знищено нацистами. А в межах сучасної України за приблизними оцінками загинуло близько 24 тисяч ромів.

Втім, ці важливі для колективної пам’яті історії окремих малих етнічних або соціальних груп часто стає неможливим побачити за великими історичними наративами, зокрема про страждання, боротьбу, жертовність і націотворення в часи трагедій. Саме такою є історія геноциду ромів часів Другої світової війни, який часто називають «забутим геноцидом».

Лише у 1996 році лідерами ромських організацій 10 країн Європи та США на конференції «Геноцид — Пам’ять — Надія», 2 серпня було встановлено, як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.

В Україні, попри його визнання на політичному рівні, зокрема й ухвалення Верховною Радою у 2004 році постанови про щорічне відзначення Міжнародного дня пам’яті Голокосту ромів, геноцид ромів досі залишається недостатньо дослідженим. Переважно про це майже не йдеться у шкільних програмах та навчальних матеріалах по історії Другої світової війни.

Пам’яті і знанню про геноцид ромів не можна дозволити втратитись або залишитися такими, як вони є зараз. Ми винні це як тим ромам, що стали жертвами геноциду, так і тим, що його пережили, їхнім нащадкам тощо. Окрім цього, засудження звірств проти ромів у минулому є нагальним для боротьби з антициганізмом, що є актуальним зараз і, на жаль, залишається ледь не єдиною прийнятною формою расизму, в тому числі в Україні.

Розуміючи це, Міжнародний фонд «Відродження» докладається до підтримки і розвитку комеморативних практик довкола трагедії ромського геноциду часів Другої світової війни.

Сьогодні — День Української Державності: що відомо про свято

Відзначення Дня Державності започатковане Президентом України «з метою утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення».

Що ми вкладаємо в слова «державність», «держава», «державотворення»? Спробуймо розібратися.

Початок державотворення

Початок українському державотворенню поклали утворення, які сучасна наука трактує як протодержави. Це були об’єднання племен, що виникли наприкінці епохи, яку називають епохою військової демократії.

Це час, коли вожді-родоначальники, попри свій великий вплив, не були монархами, а вища політична влада зосереджувалась у руках народних зборів — віча.

У межах сучасної України відомо про кілька таких міжплемінних об’єднань.

Насамперед це Скіфи та їхня держава Велика Скіфія, яку аж до ХІІ століття в Європі ототожнювали з Руссю. За свідченням Геродота (484–425 рр. до н.е.), Велика Скіфія простягалася від Дунаю до Дону і на таку ж відстань від узбережжя Чорного моря на північ.

Римський військовик та історик Амміан Марцеллін у праці «Res Gestae» («Діяння», кін. IV ст.) розповідає про Аланів — народ, що підкорив скіфів, який «рабством не обтяжений, бо весь походить зі шляхетної крові. Вони обирають собі в отамани тих, хто відзначився військовим досвідом».

За обрядом постригу і покликанням вони називалися також Азагарами або Косарами — «косоносними», такими, що носять чуб (від цього пішла назва «козаки»), за сіроманством або обітницею не брати шлюб — Сарматами, за мешканням у своїй країні (Русі) — Українцями, Русами, Русинами, а за вільним станом — Роксоланами, Аланами, Волянами (звідси — Волинь). Столицею їхньою був Азагаріум, який Клавдій Птолемей на своїй карті позначав на місці Києва.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Русь — це Україна: знайдено ще один неспростовний доказ

Візантійський історик Никифор Григор стверджує, що знайомство Греків з Русами відбулося ще на початку ІV століття. Тоді візантійський імператор Костянтин Великий подарував якомусь русину сан стольника.

Коли Аланів розбили Гуни, територія України увійшла до складу їхньої імперії, що межувала з Римською по річці Дунай. Історик шведського походження Олександр Вельтман у книжці «Атілла» (1858) доводить, що столиця найвідомішого кагана гунів Атілли розміщувалась саме в Києві.

За Михайлом Грушевським, найдавнішими генетичними предками українського народу були анти. Їхній вождь Бож очолив Антський міжплемінний союз, який воював з готами. Резиденція Божа — Бусова гора також була розташована в Києві.

Отже, українська державність ототожнюється з історичним буттям українського народу, починаючи з часу його формування, або появи перших протодержавних утворень на території України. Можна дискутувати щодо початкової точки цієї епохи: була це Велика Скіфія чи античні поліси Північного Причорномор’я. Так чи інакше, із сучасною українською державністю вона має прямий генетичний зв’язок.

Поняття різних вимірів

Указ про День Української Державності чітко говорить, що історія української державності «сягає своїм корінням часів заснування міста Києва та розквіту держави за часів князя Київського Володимира Великого — державотворця, який прийняттям у 988 році Християнства засвідчив цивілізаційний вибір Київської Руси».

Коли виник Київ: археологи проти літописців

Власне, саме міжнародне визнання держави зі столицею в Києві, що відбулося завдяки прийняттю християнства в 988 році, дало можливість династії руських правителів поріднитися з монархами Європи та стати частиною християнської цивілізації, яку нині звуть «західною».

Тож поняття «державність», «держава» і «державотворення» як наукові категорії — це поняття різних вимірів.

— У багатьох є питання, чому у нас є День Української Державності, коли у нас є День Незалежності. Держава і державність — це два різні поняття. Може існувати державність, але не існувати незалежної держави. Бо державність — це процес, який підтримує в поневоленого народу потяг до відновлення держави. Коли ми говоримо про державність, то ставимо маркер, з якого починаємо відлік, що ми вже існували як держава. І для нас це був День хрещення Русі, — пояснює кандидат історичних наук, капітан 3 ОШБр Олександр Алфьоров.

Державність — це історично мінливий, проте завжди комплексний процес формування суспільних інституцій, що супроводжується політичною, етнічною, природно-ментальною, культурною та економічною інтеграцією населення. Завершується цей процес постанням суверенної держави.

Держава — це політико-правовий інститут, що характеризується суверенною владою й сукупністю створених нею інституцій політичного, адміністративного, воєнного, судового, релігійного й культурного характеру для управління певною територією та населенням, що проживає на ній.

Цементом між «державністю» і «державою» є «державотворення». Це комплексний і довготривалий процес, що охоплює культурні, політичні, міфологічні, релігійні та інші чинники. Він спрямований на утворення, усвідомлення та розбудову народом своєї власної національної держави.

Маємо чітко усвідомлювати, що сучасну українську державність формували спадкоємці Київської Русі — Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава, Карпатська Україна. А державотворцями стали Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський та інші видатні представники національної еліти, а також борці за державність та незалежність України.

Нинішня війна також є одним з етапів новітнього українського державотворення — усвідомленням необхідності існування нашої держави. Ми настільки свідомі її громадяни, що готові захищати свою Україну ціною власного життя. Цей етап неодмінно завершиться нашою Перемогою. Проте потім буде ще відбудова та подальша розбудова держави — частина процесу державотворення, що довершить той інститут, у фундаменті якого понад тисячоліття славної та героїчної історії.

Матусі наші рідні, легкокрилі,
Такі веселі, гарні, дуже милі,
В День матері подяка вам сердечна
За вашу мудрість, ласку безкінечну!

За ваші руки і ласкаві очі,
Які не спали, а гляділи нас щоночі,
За вашу пісню ніжну колискову
І рідну мову нашу калинову!

Хай Бог дає здоров’я вам міцного,
І щастя хай приходить до порогу,
Щоб вас не забували, приїздили
І щиро поважали, і любили!

Інформаційні матеріали до Дня пам’яті та примирення 8 травня – 2024

Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» встановлено День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня з метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років.

Запроваджуючи цю пам’ятну дату, Україна прагнула доєднатися до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни. А також – нагадати, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами: націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

Цього року Україна вдруге відзначає День пам’яті та примирення в умовах повномасштабної збройної агресії Росії. Сучасна війна також супроводжується жахливими воєнними злочинами з боку російської армії та політично-військового керівництва РФ.

Український інститут національної пам’яті пропонує надалі дотримуватися європейського підходу в меморіалізації подій, героїв і жертв Другої світової та сучасної російсько-української воєн.

З 2014 року символом памʼяті про Другу світову війну в Україні, як і в Європі, є мак памʼяті. Заохочуємо використовувати його під час публічних заходів та у тематичних матеріалах (як виготовити мак самостійно, дивіться у відеоінструкції та схемі).

Ключові повідомлення
Цього року 8 травня, в День пам’яті та примирення, Україна вшановуватиме пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, та всіх жертв Другої світової війни.

Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять і жертви війни: остарбайтери, діти війни, цивільні, які постраждали від бойових дій та окупації їхніх міст і сіл. Війна – це не лише танки, гармати й масштабні бої. Це – долі, мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.

Українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціна цього внеску – надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років серед українців та інших народів, які жили на території України. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Тому ми добре знаємо ціну війни.

Друга світова стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського. Спадкоємицею останнього нині є Російська Федерація. Вона прагне привласнити перемогу над нацизмом, щоб маніпулювати й власними громадянами, і міжнародною спільнотою. Ми наголошуємо – жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця для агресивної політики, кульмінацією якої стало злочинне повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року.

У Російській Федерації відзначення перемоги над нацизмом поступово перетворювалося на культ, а потім і взагалі на потворне явище «побєдобєсія», метою якого є пропаганда війни, вивищення над іншими народами, привласнення собі статусу «головного переможця», виправдання агресивної ідеологічної мобілізації громадян, а також плекання безвідповідального та безпідставного реваншизму. Саме через це Україна з часів Революції гідності послідовно впроваджує європейський підхід пам’ятання про Другу світову війну. А також застерігає інші країни від наслідків підтримки, поширення чи потурання російським наративам до 9 травня, адже Кремль використовує причетність росіян до перемоги над нацизмом як моральне обґрунтування сучасних дій Росії.

Сьогодні російська влада фактично зруйнувала систему міжнародних відносин, встановлену після Другої світової війни. Збройною агресією проти України вона розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки. У цьому РФ нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х років напередодні глобального конфлікту. А ми маємо нагадувати світові, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти напередодні Другої світової заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні міжнародна спільнота має змогу опиратися на той гіркий досвід та історичні уроки.

День пам’яті та примирення символізує не тріумф переможців над переможеними, а застереження – диктатори завжди прагнуть задовольнити імперські амбіції збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами.

Нині, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Однак тепер це – путінська Росія, яка говорить про «вирішальний внесок у перемогу над нацизмом росіян». Сьогодні саме РФ, увібравши в себе всі злочинні практики нацизму й комунізму, зазіхає на нашу територіальну цілісність і зруйнувала мир у Європі.

Наша боротьба триває щоденно від 2014 року, і ми неодмінно переможемо, бо захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини.

Історична довідка
Внесок українців у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства – загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних націй) – і в складі Червоної армії, й армій західних союзників, і підпільних рухів Опору – та здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. А українська земля була одним з основних полів битви у цій війні. Ціною перемоги стали надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі. Загинуло понад вісім мільйонів: близько 3 мільйонів воїнів та 5 мільйонів цивільних.

На початку Другої світової війни український народ не мав незалежної держави та був розділений між кількома країнами. Обидві тоталітарні системи (нацисти й комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя, використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету у власних цілях та геополітичних іграх, а українські землі розглядали виключно як ресурс. Єдиним українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди й організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних режимів. До таких організацій, зокрема, зараховують й Українську повстанську армію.

Друга світова війна закінчилася зусиллями дипломатії, але виграна вона була сміливими воїнами та зброєю. Сьогодні, коли Росія без оголошення війни напала на Україну і здійснює огидну, безчесну, засуджену міжнародною спільнотою незаконну агресію, ми маємо не просто право на загальнонаціональний збройний спротив, але і на підтримку всього світу. Українці зі зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті.

Після перемоги у російсько-українській війні наша держава та український народ отримають нове державне свято перемоги над рашизмом – сучасним нацизмом, що об’єднає все суспільство.

Коли нацизм капітулював
Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року з участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.

Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо.

На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.

Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а це – за московським 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.

Культ «9 травня»
Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.

Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах радянських газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цього дня та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.

Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.

Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф революції. Компартія та особисто Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої верхівки в суспільстві.

Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».

Всередині РФ риторика перемоги виконувала і виконує функцію ідеологічного складника легітимації правлячого режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Так РФ намагається атакувати памʼять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні, прикривається своєю нібито «виключною роллю» в перемозі над Гітлером.

Згадуючи про Другу світову війну 8 травня, світова спільнота має усвідомити та пам’ятати: сучасна Росія – не переможець над Гітлером та нацизмом, не визволитель Європи, а жорстокий агресор, який нехтує міжнародним правом, прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму.

9 травня – День Європи
Після завершення Другої світової війни європейські країни почали продумувати принципи політичної співпраці та економічної кооперації. Зрештою 9 травня 1950 року французький міністр закордонних справ Роберт Шуман виступив з ініціативою налагодити в Європі спільну координацію та контроль за важкою промисловістю. Він запропонував розробити принципи спільної політики для досягнення солідарності в цій окремій галузі. Шляхом до реалізації плану Шумана мала стати Європейська спільнота вугілля та сталі. За задумом Шумана, Франція, Німеччина та інші європейські країни мали передати управління виробництвом вугілля та сталі єдиному органу. Унаслідок такого об’єднання ключові галузі військової промисловості також мали перейти під спільний контроль, що унеможливило б підготовку окремої країни до нової війни.

У результаті 18 квітня 1951 року в Парижі був підписаний договір про створення Європейської спільноти вугілля та сталі. Спершу його ратифікували шість країн: Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу – Бельгія, Нідерланди й Люксембург. Організація була відкрита для інших європейських країн.

Нині вважається, що Декларація Шумана офіційно започаткувала процес європейської інтеграції. Саме тому в ЄС 9 травня відзначається День Європи.

Інформаційні матеріали до річниці аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Архівне фото зруйнованого вибухом четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС. Джерело: УНІАН

Понад 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху.

Ключові тези

Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.
На той час керівництво Радянського Союзу проголосили гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ.
Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!
Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявили високу громадянську позицію та активність у світі. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.
Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за долі людей.
У післяаварійний період посилилися екологічні та національно-демократичні рухи, передусім в Україні. 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами – “Геть АЕС з України”, “УКК – за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС – на референдум”, “Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль”, “Кожному – персональний дозиметр”. У багатьох регіонах, як на сході, так і на заході, люди виходили на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Саме навколо проблеми ядерної катастрофи формувалися перші громадські організації, які перетворилися в політичну силу, наприклад, “Зелений світ” і Союз “Чорнобиль”.

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС – на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.

2 дні світ нічого не знав про вибух.

30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.

8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.

2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.

10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

Історична довідка

Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався (Документ 1). Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.

На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.

Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

Коли почалася евакуація?

Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.

Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: “Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть”.

Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт.

Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Тим не менше, парад відбувся. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії.

До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Припʼять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.

Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987–1988 роках.

Коли з’явилося перше інформаційне повідомлення?

Інформаційна політика в перші тижні після катастрофи посіяла недовіру до влади. Вона, разом із центральною та республіканською пресою, телебаченням зберігали мовчання про аварію аж доки про неї почали говорити за кордоном і стало зрозумілим, що приховати аварію неможливо.

Отже перше в СРСР офіційне повідомлення під тиском міжнародної спільноти було зроблено аж 28 квітня. Тоді головна телевізійна програма новин “Врємя” о 21:00 лаконічно повідомила: “На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один із атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію”. Зрозуміти справжні масштаби трагедії із цього повідомлення було важко.

Так само вкрай скупими на подробиці були перші повідомлення українських ЗМІ. Наприклад, газета “Правда України” 29 квітня 1986 року на третій шпальті розмістила повідомлення Ради Міністрів СРСР: “На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один із атомних реакторів. Вживаються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створена урядова комісія”.

А наступного дня газети подали дещо розлогіші, втім не більш інформативні повідомлення (Документ 2). Перші поради щодо самозахисту людей від впливу радіації з’явилися в “Правді України” 9 травня. Стаття “Рекомендовані заходи з безпеки” переписувала радіо-інтерв’ю із тодішнім міністром охорони здоров’я Анатолієм Романенком, в якому йшлося: “Головний наш ворог – пил, як можливий носій радіоактивних речовин… В останні дні на вулицях та у дворах стало менше дітей, що грають. І це правильно. Хоча прямої небезпеки опромінення сьогодні практично немає, давайте будемо берегти їх у першу чергу від пилу”.

Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов звернувся щодо аварії на ЧАЕС 14 травня! Наступного дня заяву Михайла Горбачова передрукували й українські видання (Документ 3).

Що приховував КГБ?

Будівництво Чорнобильської атомної електростанції розпочалося в травні 1970 року. Від початку будівельних робіт у місті енергетиків Прип’яті було створено міський відділ Управління КГБ при РМ УРСР по м. Києву та Київській області. Поява структурного підрозділу радянських спецслужб була зумовлена стратегічним статусом новобудови. Об'єкт одразу поставили на особливий контроль радянського керівництва.

До відома: перші аварії на ЧАЕС сталися ще в 1978–1979 роках, відразу після запуску першого енергоблоку. Були також витоки радіації у 1982, 1983, 1984 роках. В архіві Комітету державної безпеки (КГБ) містяться документи про спорудження Чорнобильської атомної електростанції, її запуск у кінці 1970-х років, аварію та ліквідацію її наслідків. Документи доводять, що від самого початку спорудження цієї атомної електростанції було безліч порушень і крадіжок, будівельно-монтажні роботи виконувалися неякісно, технологічна дисципліна порушувалася. Все це врешті-решт призвело до аварії.

“На окремих ділянках другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проектів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків”, – зі звіту КГБ від 17 січня 1979 року.

Тільки від 1983 по 1985 роки на станції сталося п'ять аварій і 63 відмови обладнання. Останній подібний інцидент перед великою аварією стався в лютому 1986 року.

Інформацію про техногенну катастрофу, спричинену вибухом і подальшим руйнуванням 4-го енергоблоку ЧАЕС, партійно-державним керівництвом СРСР і радянськими спецслужбами було відразу віднесено до категорії таємної. Звісно, чи не найбільш обізнаною з ситуацією на Чорнобильській АЕС структурою було КГБ УРСР. На момент аварії його очолював Степан Муха, а згодом – Микола Голушко. Як свідчать архівні документи, КГБ УРСР негайно взявся розробляти та впроваджувати комплекс спеціальних заходів із засекречування відомостей про аварію на режимному об’єкті. Це цілком відповідало тоталітарному режимові.

В одному з перших повідомлень Управління КГБ по м. Києву та Київській області, надісланих до КГБ СРСР 26 квітня 1986 року, зазначалося: “З метою недопущення витоку інформації, розповсюдження неправдивих та панічних чуток організований контроль вихідної кореспонденції, обмежений вихід абонентів на міжнародні лінії зв’язку”.

У перші дні після аварії керівництво КГБ УРСР, нехтуючи необхідністю інформувати населення про екологічні наслідки ядерного лиха, більше переймалося “перевіркою версії про можливий диверсійний намір”, залучивши до оперативних заходів 67 агентів і 56 довірених осіб. Багато радянських людей вперше почули про надзвичайну подію з “ворожих голосів” із Лондона, Вашингтона і Мюнхена.

До відома: 27 квітня, о 23:00 данська лабораторія ядерних досліджень зафіксувала на Чорнобильському атомному реакторі аварію категорії МПА (Максимальна проектна аварія). Тоді ж різке зростання радіаційного фону зареєстрували і в Швеції. Наступного дня шведська влада мала дані про джерело забруднення і звернулася до Москви із вимогою надати пояснення.

29 квітня, начальник УКГБ УРСР по м. Києву та Київській області видав розпорядження “про посилення роботи міськрайорганів в районах міста Києва та Київської області на підприємствах та установах для припинення спільно з партійними та радянськими органами фактів розповсюдження провокаційних та панічних чуток…” Так, наприкінці квітня–травні 1986 року оперативники райвідділів КГБ УРСР розшукував “базік” і “панікерів” – осіб, які збирали інформацію та поширювали “плітки” щодо подій на ЧАЕС (Документ 4).

Уряд СРСР розумів, що населення все одно слід інформувати, але мав усі інструменти, аби зробити це маніпулятивно, в дусі тоталітарної держави. Так, дозовано говорити людям про подію почали з повідомлення Урядової комісії, яке затвердили на першому засіданні оперативної групи політбюро ЦК КПРС 29 квітня. На її засіданнях регулярно розглядали і схвалювали тексти урядових оповіщень для радянської преси й урядів зарубіжних країн.

Для втаємничення масштабів трагедії владна верхівка примушувала Міністерство охорони здоров’я УРСР фальшувати діагнози променевих уражень. Із витягу зі звіту спецслужб за 11 травня 1986 року: “За даними Шевченківського РВ УКГБ адміністрація Київської області та 25 лікарень, ґрунтуючись на вказівці Мінздоров’я УРСР (нібито наказ № 24с від 11.05.86 р.) в історіях хвороб пацієнтів з ознаками “променева хвороба” вказують діагноз “вегетосудинна дистонія”.

30 червня того ж року КГБ СРСР спеціальним документом про захист (читай, засекречування) відомостей про аварію на 4-му енергоблоці ЧАЕС ввів у дію перелік інформації, яку людям не можна було знати. Йшлося, зокрема, про справжні причини аварії, характер руйнувань та обсяги ушкоджень устаткування і систем енергоблоку й АЕС, радіаційну обстановку, фактичний стан активної зони реактора, ступінь враження людей на АЕС разом з відомостями про характер їхньої діяльності й особливості аварії, опромінення персоналу станції, ремонтного персоналу залучених організацій і населення та інше.

Незалежна Україна зняла гриф “таємно” з усіх чорнобильських документів.

Пізніше партноменклатурники пояснять приховування правди про аварію благим наміром запобігання паніці, а то й заявлять, що всі вжиті ними заходи були вчасними і доцільними (Документ 5). Однак у ті дні вбивала не паніка, а радіація. Фальсифікація масштабів аварії, незнання, як поводитися, навпаки створили передумови для масового переполоху в столиці України. На початку травня кияни кинулися рятувати родини. На вокзалах, аеропортах біля кас утворилися величезні черги, переважно з жінок із дітьми. Найбільше паніка в Києві стала проявлятися 4−5 травня 1986 року.

Від міжнародної допомоги уряд СРСР взагалі відмовився. Проте вже в 1987 році звернувся до Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) щодо експертної оцінки кроків із ліквідації наслідків аварії.

Москва чи Київ: чия відповідальність?

Чорнобильська АЕС підпорядковувалася Москві. Тож центральне керівництво фактично усунуло республіканське від активної участі у подоланні аварійної ситуації. Всі рішення приймалися в Москві або погоджувалися з нею.

Так, у другій половині дня 26 квітня створили комісію Ради Міністрів СРСР на чолі із заступником голови Ради Міністрів СРСР Борисом Щербиною і вона розпочала засідати безпосередньо в зоні катастрофи. Комісія мала оцінити масштаби аварії та визначити першочергові кроки з її ліквідації. Представником від України в її роботі був заступник голови Ради Міністрів республіки Микола Ніколаєв.

29 квітня в Москві сформували Оперативну групу Політбюро ЦК КПРС для координації зусиль у мінімізації аварії. Керував нею голова Ради Міністрів СРСР Микола Рижков. З квітня 1986-го до січня 1988-го група провела 40 засідань.

В Україні Оперативну групу створили 30 квітня 1986 року (керівник – перший заступник голови РМ УРСР Євген Качаловський). Група мала щоранку до 10:00 інформувати ЦК КПУ та Раду Міністрів УРСР про ситуацію на ЧАЕС і хід ліквідації наслідків аварії. 3 травня запрацювала Оперативна група Політбюро ЦК Компартії України (керівник – голова Ради Міністрів УРСР Олександр Ляшко). Документи Оперативної групи Політбюро свідчать, що Кремль усунув від активної участі у подоланні аварійної ситуації безпосередньо на Чорнобильській АЕС керівництво УРСР (Документ 6). Секретар Оперативної групи Політбюро Борис Качура так розповів про це: “Практично наш уряд, наш Центральний комітет..., щоб розробляв якусь стратегію, чи щоб приймав якісь рішення конкретно по локалізації самої аварії, він цього вже не міг робити, тому що всі ці питання були уже тільки в урядовій комісії, тільки вона займалась цими справами. Ми ж, у свою чергу, займались всіма питаннями щодо евакуації населення, його розміщення, забезпечення... І, крім того, ми забезпечували виконання всіх тих урядових постанов, які приймала комісія. Тобто, все ми виконували, але ж ми не були … ініціаторами цих питань. Ну, і все те, що було за межами самої станції, це було в нашому віданні. І ми цим займались” (проєкт “Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1999–1991” – http://oralhistory.org.ua/interview-ua/360/).

Разом із тим керівництво Української РСР, навіть володіючи інформацією про реальну загрозу для життя і здоров’я людей, беззаперечно виконувало некомпетентні вказівки Москви. 11 лютого 1992 року Генеральна прокуратура України за результатами розслідування тимчасової депутатської комісії Верховної Ради УРСР відкрила кримінальну справу за частиною 2 статті 165 КК України (зловживання владою чи службовим становищем). Вищих посадовців – члена першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького, голову Ради міністрів України, керівника Оперативної групи Політбюро ЦК КПУ з ліквідації наслідків аварії Олександра Ляшка, голову Президії Верховної ради Валентину Шевченко, міністра охорони здоров’я УРСР Анатолія Романенка звинувачено у фальсифікації реального рівня іонізуючого випромінювання в зоні аварії на Чорнобильській АЕС, що привело до масового переопромінювання персоналу станції, ліквідаторів наслідків аварії та мешканців зони, ураженої радіацією.

Слідство дійшло висновку про їх вину, але через смерть Щербицького і закінчення терміну притягнення до кримінальної відповідальності справу закрили.

Як відреагувала діаспора?

Українська діаспора негайно пов’язала події на Чорнобильській АЕС із колоніальним безправним статусом України. Голова Центрального комітету Українських організацій у Франції Ярослав Мусянович і член закордонного представництва Української гельсінкської групи Леонід Плющ зробили 2 травня 1986 року заяву (Документ 7).

Українці Сполучених Штатів Америки зібралися 30 квітня 1986-го на антирадянські демонстрації перед будівлями представництва СРСР при ООН у Нью-Йорку та секретаріату ООН. У церквах Нью-Йорка, Чикаго й інших американських міст відбулися панахиди за жертвами ядерної катастрофи.

В США й Канаді українці створили низку громадських організацій, аби привернути увагу вільного світу до Чорнобильської аварії. Вони проводили демонстрації, готували звернення до урядів західних держав, збирали матеріали про аварію на Чорнобильській АЕС. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, щоб питання Чорнобиля внести на розгляд ООН. Кагебісти інформували партійних босів: “Здійснюються спроби нав’язати світовій громадськості думку, що начебто в СРСР чиниться «політика геноцида стосовно українського народу». З цією метою функціонери ЗП УГВР в контакті зі спецслужбами США здійснюють опитування радянських громадян, котрі прибувають різними каналами до Сполучених Штатів, а також іноземців, що відвідали Україну. Зазначені матеріали після відповідної «обробки» оунівці мають намір використати для антирадянської обробки представників закордонних делегацій–учасників роботи Генеральної сесії ООН”.

У квітні 1987-го в США відзначили перші роковини аварії на Чорнобилі: “За отриманими КГБ УРСР оперативними даними, так званий “Всесвітній конгрес вільних українців” (СКВУ) оголосив “тиждень чорнобильської трагедії”, що починається з 26-го квітня ц.р., – читаємо у звіті КГБ 10 квітня 1987-го. – У цей період у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії та Чикаго планується проведення антирадянських збіговиськ, богослужінь та панахид “у пам’ять про жертв Чорнобиля”. 1 травня у Нью-Йорку передбачається хода до будівлі ООН зі свічками та траурними стрічками”.

У цей же час в Києві КГБ зірвав заплановані чорнобильцями заходи. Евакуйовані з 30-кілометрової зони мешканці житлових масивів Троєщина і Харківське шосе планували зібратися в центрі міста 26 квітня 1987-го, і висловити невдоволення мізерними розмірами відшкодувань матеріальних втрат, відсутністю постійної прописки в столиці, неправдивими діагнозами, які їм встановлювали в лікарнях. Ця акція могла мати значний резонанс, тому КГБ зробив усе, аби її не допустити.

Як Чорнобиль вплинув на розпад СРСР?

Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Аварія стала тією останньою краплею, яка переповнила чашу людського терпіння. Приховування владою правди про факт катастрофи та її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників (Документ 8).

Крім того, спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися екологи – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища.

У багатьох регіонах України люди почали виходити на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій, відповідні публікації в пресі.

Перші громадські організації формувалися саме навколо теми аварії на Чорнобильській АЕС. Незабаром такі дві організації як “Зелений світ” та Союз “Чорнобиль” перетворилися в політичну силу.

Регіонами України прокотилися акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Участь у них взяли тисячі людей. Хоч як протидіяв КГБ, 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами – “Геть АЕС з України”, “УКК – за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС – на референдум”, “Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль”, “Кожному – персональний дозиметр”. А вже невдовзі імперія, побудована на брехні, впала.

Чорнобиль також остаточно підірвав економічні підвалини Радянського Союзу.

Чорнобильська катастрофа в документах

Документ 1. Повідомлення директора Чорнобильської АЕС Віктора Брюханова в Київський обласний комітет Компартії України:

“26 квітня 1986 року о 01 год. 25 хвилин стався вибух на енергоблоку № 4 Чорнобильської АЕС ім. В.І.Леніна в Київській області в період підготовки блока до планових ремонтних робіт.

Унаслідок вибуху зруйнувалася покрівля і стіни верхньої частини реакторного відділення, а також частково покриття машзалу. В районі вибуху виникла пожежа, яка о 04 годині 50 хвилин локалізована, а о 06 годині ліквідована підрозділами пожежної охорони.

В період аварії на станції перебували приблизно 200 осіб обслуговуючого персоналу. 9 людей із них дістали опіки різного ступеня. Один (прізвище не встановлено) о 06:00 помер у медсанчастині, 3 особи у важкому стані. Крім того, в медсанчастину доправлено на обслуговування 34 особи, які брали участь у ліквідації пожежі (з них 9 – працівники пожежної охорони). На 8:00 не встановлено місцезнаходження старшого оператора реакторного цеха Ходемчука В. І.

О 3-й годині півень радіації в місті складає 4–14 мікрорентген в сек., до 7:00 він знизився до 2–4 мкр/сек.

Безпосередньо близько до місця аварії – до 1000 мкр/сек. У зв’язку з аварійною обстановкою на 4 енергоблоку зупинено енергоблок № 3. Енергоблоки № 1 и № 2 працюють у нормальному режимі.

Причина аварії і матеріальні збитки встановлюються урядовою комісією.

Обстановка в м. Прип’яті і прилеглих населених пунктах нормальна. Рівень радіації контролюється.

Директор ЧАЕС В.П. Брюханов”

Документ 2. Повідомлення в “Робітничій газеті”. 30 квітня 1986 року

“Як уже повідомлялося у пресі, на Чорнобильській атомній електростанції, розташованій за 130 кілометрів на північ від Києва, сталась аварія. на місці працює урядова комісія під керівництвом заступника Голови Ради Міністрів СРСР Щербини Б.Є. до її складу увійшли керівники міністерств і відомств, відомі вчені і спеціалісти.

За попередніми даними, аварія сталася в одному з приміщень 4-го енергоблоку і призвела до руйнування частини будівельних конструкцій будинку реактора, його пошкодження і деякого витоку радіоактивних речовин. Три інших енергоблоки зупинено, справні і перебувають в експлуатаційному резерві. При аварії загинуло два чоловіка.

Вжито першочергових заходів щодо ліквідації наслідків аварії. Тепер радіаційну обстановку на електростанції і прилеглій місцевості стабілізовано, потерпілим надається необхідна медична допомога. Жителів селища АЕС і трьох сусідніх населених пунктів евакуйовано.

За станом радіаційної обстановки на Чорнобильській АЕС і оточуючій місцевості ведеться безперервне спостереження”.

Документ 3. Із виступу Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова на телебаченні. 14 травня 1986 року

“Всі ви знаєте, недавно нас спіткало лихо – аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Вона боляче торкнулася радянських людей, схвилювала міжнародну спільноту. Ми вперше реально стикнулися з грізною силою, якою є ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Вся робота ведеться цілодобово. Задіяні наукові, технічні, економічні можливості всієї країни. В районі аварії працюють організації багатьох союзних міністерств і відомств під керівництвом міністрів, провідні вчені і спеціалісти, військові частини Радянської армії і підрозділи Міністерства внутрішніх справ.

Велику долю роботи та відповідальності взяли на свої плечі партійні, радянські і господарські органи України та Білорусі. Відчайдушно та мужньо трудиться колектив експлуатаційників Чорнобильської атомної електростанції.

Що ж трапилося?

Як доповідають фахівці, у період планового виведення з роботи четвертого блоку потужність реактора раптово зросла. Значне виділення пари і реакція, що потім пішла, призвели до утворення водню, його вибуху, руйнування реактора і пов’язаного з цим радіоактивного викиду. Нині ще зарано остаточно судити про причини аварії. Предметом пильного розгляду урядової комісії є всі аспекти проблеми – конструкторські, проектні, технічні, експлуатаційні.

<...> На адресу ЦК КПРС і Радянського уряду надходять тисячі й тисячі листів, телеграм радянських людей, іноземних громадян, які висловлюють співчуття і підтримку потерпілим. Багато радянських сімей готові взяти дітей на літній час, пропонують матеріальну допомогу. Є немало прохань відправити для виконання робіт в район аварії. Ці прояви людяності, високої моральності не можуть не схвилювати кожного з нас.

<...> Але не можна лишити без уваги та політичної оцінки те, як зустріли подію в Чорнобилі уряди, політичні діячі, засоби масової інформації деяких країн НАТО, особливо США. Вони розгорнули рознуздану антирадянську кампанію. ...Загалом, ми стикнулися зі справжнім нагромадженням брехні – безсовісної і злостивої… Треба, щоб міжнародна громадськість знала, з чим нам довелося зіткнутися. … І відповісти на питання: чим була продиктована ця найвищою мірою аморальна кампанія? Її організаторів, звичайно ж, не цікавили ні істинна інформація про аварію, ні долі людей в Чорнобилі, на Україні, в Білорусії, в будь-якому місці, країні. Їм треба лише привід звести наклеп на Радянський Союз, його зовнішню політику, послабити вплив радянських пропозицій щодо припинення ядерних випробувань, ліквідації ядерної зброї та одночасно пом’якшити критику поведінки США на міжнародній арені, їхнього мілітаристського курсу. ...Деякі західні політики переслідували цілком визначені цілі: перекрити можливості вирівнювання міжнародних відносин, посіяти нові зерна недовіри і підозри до соціалістичних країн”.

Документ 4. Із книги “Чорнобильське досьє КГБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період. Збірник документів про катастрофу на Чорнобильській АЕС” (Упорядники Олег Бажан, Володимир Бірчак, Геннадій Боряк. 2019)

8 липня 1986 р.

таємно, екз. № 1

№ 015922

Довідка

За оперативними даними, серед співробітників Київського політехнічного інституту продовжують обговорюватися питання, пов’язані із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Висловлюється обурення відсутністю “правдивої” інформації про радіаційну обстановку в м. Києві. У зв’язку з цим негативно сприймається щотижнева передача Українського телебачення “Вам відповідають учені, в якій йдеться тільки про повну нормалізацію радіаційної обстановки. Серед співробітників інституту шириться думка, що керівники республіки не бажають дослухатися до “голосу мас”... Великий резонанс в інституті отримав виступ І.Драча на з’їзді письменників України, де він начебто згадав, що події Чорнобиля “стали ударом по генетиці української нації”... Через адміністрацію і партком КПІ здійснюються заходи щодо припинення таких розмов.

Заступник директора Музея книги Гламазда Микола Миколайович, на лекціях заявляє, що наявні в Україні АЕС − “це джерела знищення національної культури та української нації, що представники Спілки письменників України прямо заявили про це Першому секретарю ЦК Компартії України”.

Стосовно Гламазди М.М. проведено профілактичні заходи.

Солістка Київської філармонії Кондрашевська Лідія Іванівна, ...посилаючись на зв’язки в керівному апараті ЦК КПУ, серед оточення заявляє, що через “критичну ситуацію на 3-му енергоблоку зона радіаційного зараження до кінця липня буде розширена до 200 км, а мешканці м. Києва евакуйовані”.

З Кондрашевською Л.І. через адміністрацію філармонії проведена попереджувально-профілактична бесіда.

УКГБ УРСР по м. Києву і Київській області

[Підпис] (Сивец) 8.VII.86 р.

ГДА СБУ. − Ф. 11. − Спр. 992. − Т. 29. − Арк. 318–319. Оригінал. Машинопис.

Документ 5. Зі статті Єгора Лігачова секретаря ЦК КПРС (на час аварії) “Ліквідація ядерної загрози була під силу тільки Радянському Союзу”. 12 квітня 2011 року

“...І ось через кілька років, коли перебудова перейшла у фазу “бути чи не бути Радянському Союзу”, знайшлися люди, зокрема, із української асоціації “Зелений Свiт”, котрі зайнялися “громадським розслідуванням”, звинуватили керівництво країни та України в приховуванні даних про аварію, начебто погану організацію відновлювальних робіт. Самі ж вони безпосередньої участі в них не брали, використовували публікації в газетах того часу, вириваючи звідти, а також із урядових повідомлень тільки негативний матеріал.

Про яке замовчування факту аварії може йтися, якщо вже 28 квітня Політбюро прийняло рішення про публікацію повідомлення про ядерну аварію та утворення Урядової комісії. Того ж дня голова Урядової комісії Б.Щербина виїхав у Чорнобиль. 2 травня представники Оперативної групи працювали в зоні ядерної аварії, про що було повідомлено в газетах “Правда” та “Известия”, які видавалися в той час щоденно загальним накладом понад 18 млн примірників. До речі, керівництво країни тоді користувалося довірою народу, вселяло в людей спокій та впевненість.

<...> На першому плані діяльності Політбюро, його Оперативної групи, Ради Міністрів [СРСР], Урядової комісії, партійних і радянських органів на місцях було забезпечення людей усім необхідним. За всім, що доручалося, встановлювався строгий контроль.

Наприклад, на засіданні 12 травня було прийнято рішення розглянути питання про доцільність і порядок евакуації дітей, вагітних, матерів, які годують, із Києва і прилеглих населених пунктів.

Того ж дня, перший заступник міністра охорони здоров’я О.П.Щепін і голова Держкомгідромета Ю.А.Ізраель вилетіли в Київ і 13 травня за участі Мінздрава та Академії наук України провели нараду, де одностайно зробили висновок про відсутність підстав для такої евакуації. Відзначили, що «Міністерство охорони здоров’я України припустилося помилок в оцінках радіаційної обстановки, невмотивованих поспішних дій і рекомендацій, які призвели до створення серед частини населення Києва панічних настроїв, поширення брехливих чуток»”.

<...> У перші два тижні травня були проведені прес-конференції для радянських і закордонних журналістів, зустрічі з послами іноземних країн. У Чорнобилі були журналісти, двічі – делегації МАГАТЕ, радянські та закордонні парламентарі, міністри та громадські діячі, вчені США, Англії, Франції та інших країн. Генеральний директор МАГАТЕ Г.Блікс публічно зазначив: “Важливий вплив на атомну енергетику в СРСР здійснили відкритість і гласність”.

Документ 6. Із книги “Чорнобиль. Документи Оперативної групи ЦК КПУ (1986–1988)” (Упорядники О. В. Бажан, О. Г. Бажан, Г. В. Боряк, С. І. Власенко. 2017)

Стенограма засідання № 3 Оперативної групи Політбюро ЦК Компартії України 5 травня 1986 року

“<...> Тов. ІВАШКО – Сьогодні до нас приїхали журналісти. Треба показати їм, як працюють, як організована охорона здоров’я, освіта, як триває евакуація.

тов. РЕВЕНКО – Ми створили в обкомах партії інформаційну групу, але я вважаю, що це має концентруватися тут. Ми готові надати адреси, людей. Є хлопці, з якими я вчора зустрічався, вони можуть сказати.

тов. КАЧАЛОВСЬКИЙ – Я прошу дати намітки, де, з ким.

тов. ІВАШКО – 8–9 травня приїдуть іноземні кореспонденти.

тов. КАЧУРА – Треба продумати, як показати, де.

тов. КАЧАЛОВСЬКИЙ – Кожна служба повинна серйозно підготуватися, проїхати, подивитися, привести до ладу, підготувати кадри. Треба підготувати грамотно людей.

тов. КАЧУРА – Після всього вони повинні пройти через т. Кравчука [на той час – завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ], він відповідає за те, що вони робитимуть.

тов. КАЧАЛОВСЬКИЙ – Тов. Романенко, подивіться дезактивацію, коли ми будемо зустрічати іноземців особливо. Обов’язково вони захочуть подивитися лікарню.

тов. РЕВЕНКО – Починати треба з медичного одягу, він потворний, починаючи з білизни.

тов. КАЧАЛОВСЬКИЙ – Я можу підписати, щоб видали додатково нові простирадла, білизну.

тов. БОЙКО – Керівники областей, голови облвиконкомів, начальники штабів ЦО зовсім не поінформовані і не готові до вирішення питань, які ми зараз вирішуємо. Люди приїжджають в область, приходять в органи влади, питають, що робити, а їм нічого не можуть відповісти. Не завадило правильно зорієнтувати голів облвиконкомів, начальників ЦО”.

Документ 7. Із заяви голови Центрального комітету Українських організацій у Франції Ярослав Мусянович і члена закордонного представництва Української гельсінкської групи Леоніда Плюща. 2 травня 1986 року

“Головними причинами катастрофи є низький рівень радянської технології та якості праці, надмірна централізація радянської системи й пов’язана з нею безвладність уряду УРСР, загальна безвідповідальність радянської влади перед населенням, відсутність народного контролю за діями влади, відсутність інформації <...>. Перші заяви радянського уряду свідчать про те, що влада робить все, щоб населення України, як і інші народи світу, не мали точної інформації про дійсне становище <...>. Державна система секретності і дезінформації є однією з головних перешкод для подолання катастрофи та її наслідків.

Тому ми, українці Франції, звертаємося до народу Франції, до уряду і парламенту з проханням допомогти нашому безправному народові шляхом: 1. Систематичного передання на Україну правдивої інформації про катастрофу і можливі наслідки. 2. Вимогою до урядів УРСР, БРСР та СРСР достовірно інформувати світ про хід подій навколо катастрофи. 3. Вимогою того, щоб ці уряди допустили в Чорнобиль, Київ та інші загрожені райони міжнародні комісії з фахівців ядерної енергетики, медиків, біологів тощо. 4. Вимогою допустити в загрожені райони західних кореспондентів <...>. Чорнобильська трагедія ще раз ставить перед світом українську проблему в СРСР. Україна − член ООН. Ми вимагаємо, щоб всі західні країни мали в Україні посольства і консиляти: це дасть змогу українському народові відстоювати право на самозбереження і розвиток”.

Документ 8. Лист киянина А.В.Кузнецова до М.С.Горбачова

“Загальний відділ ЦК КПРС 15 травня 1986 Підвідділ листів

Шановний Михайле Сергійовичу!

Сподіваємося, що Вам відомо про становище, що склалося в Києві. Станом на 7 травня – паніка. Вокзали, аеропорти, автостанції забиті людьми, переважно з дітьми.

Намагаються вивезти, в основному, дітей. Чому склалася така обстановка?

Тому, що приклад у цьому показали керівники всіх рівнів, у тому числі найвищих посад у ЦК КПУ, Раді Міністрів, міськомі, міськвиконкомі, керівники підприємств та установ.

У перші ж післяаварійні дні вони відправили своїх дітей в інші райони країни, навіть відірвали їх від занять у школах. Народ все це бачив, дізнався і кинувся наслідувати їхній приклад. І виникла паніка. Люди кидають роботу, на вокзалі квитків немає. Ніхто нічого не пояснює. Власних дітей врятували, а наших кинули напризволяще.

...Хіба можемо тепер ми, прості люди, рядові комуністи, довіряти керівникам? Особисто я перестав довіряти. Так само кажуть інші. В розвідку з такими керівниками ми не підемо.

Аварія на АЕС розкрила головну виразку нашої дійсності: відірваність верхівки від народу, турбота лише про особисте.

...Наше суспільство зазнало величезних моральних втрат. Все це може призвести до остаточного розвалу нашої країни…

З повагою!

Київський міськом Компартії України

Вх. № К-5856 27.05.1986

Кузнецов А.В. Чл. КПРС із 1950 р.”

ДАКО. – Ф.П-1. – Оп.78. – Спр.316. – Арк.35–35 зв.

Чорнобильська катастрофа в художній літературі

Цей дощ – як душ

Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен,

і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив–був народ над Прип’яттю – і зник.

В Рудому лісі виросли поганки,

і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

Ліна Костенко. 2019

Чорнобильська Мадонна

...– Чого це Ви, бабо, корову узули?

– А що радіація, Ви, мабуть, не чули?!

– В синових чоботах взута корова –

Нехай же пасеться і буде здорова,

І бабі ще дасть до відра молока,

Така замашна і молочна така.

– Чого це Ви, бабо, уся в целофані?

– Хіба ж я газет не читаю, чи як?

Корову видою на світанні,

Взую, одягну й веду за рівчак...

– Чого це Ви, бабо, з людьми не поїхали?

Коли виселяли із зони село?

– А я серед тої проклятої віхоли

Взяла й зосталася – синам на зло!..

Іван Драч. 1988

Із повісті Юрія Щербака “Чорнобиль”. 1987

Валентин Петрович Білокінь, 28 років, лікар “швидкої допомоги” медсанчастини міста Прип’ять:

“25 квітня о двадцятій годині я заступив на чергування. У Прип'яті працює одна бригада “швидкої допомоги” – лікар і фельдшер. А всіх машин “швидких” у нас лише шість.

Коли було багато викликів, ми розділялися: фельдшер ганяв на виклики до «хроніків» – якщо треба зробити укол, а лікар — на складні випадки і дитячі. Під час того чергування ми працювали нарізно, мовби двома бригадами: фельдшер Саша Скачок і я. Диспетчером була Маснецова.

<...> О першій годині сорок–сорок дві хвилини мені передзвонив Саша, сказав, що пожежа, є з опіками, потрібен лікар. Він був схвильований, ніяких подробиць, і повісив трубку. Я взяв сумку, взяв наркотики, бо є з опіками, сказав диспетчеру, щоб зв’язалася з начальником медсанчастини. Узяв з собою ще дві порожні машини, а сам поїхав з Гумаровим.

<...> Ворота, стоїть варта, нас запитують: “Куди їдете?” – “На пожежу”. – “А чому без спецодягу?” – “А я звідки знав, що спецодяг буде потрібний?” Я без інформації. Був у самому халаті, квітневий вечір, тепло вночі, навіть без чепчика, без нічого. Ми заїхали, я зустрівся з Кібенком.

Коли розмовляв з Кібенком, я запитав у нього: “Є з опіками?” Він каже: “Обпечених нема. Але ситуація не зовсім зрозуміла. Щось моїх хлопців трохи нудить”.

<...> До мене привели хлопця років вісімнадцяти. Хлопець скаржився на нудоту, різкий головний біль, почав блювати. Вони працювали на третьому блоці і, здається, зайшли на четвертий... Я поміряв тиск, трохи підвищений, і хлопець трохи не при собі, якийсь такий... Завів його в машину. А він “запливає” у мене на очах, хоч і збуджений, і водночас такі симптоми – сплутана психіка, не може говорити, почав якось заплітатися, наче ковтнув добрячу дозу спиртного, але ні запаху, нічого…

Блідий. А ті, що повибігали з блока, лише вигукували: “Жах, жах”, – психіка у них була вже порушена. Потім хлопці сказали, що прилади зашкалює. ...До “швидкої” прийшли ще троє чи четверо з експлуатації. Усе було як по завченому тексту: головний біль з тією ж симптоматикою – закладене горло, сухість, нудота, блювання.

...Тільки-но я цих відправив, хлопці привели пожежників. У плащах. Кілька чоловік. Вони просто не стояли на ногах. Я застосовував суто симптоматичне лікування: реланіум, аміназин, щоб “зняти” трохи психіку, біль...

<...> О шостій годині і я відчув, що дере в горлі та болить голова. Чи розумів небезпеку, чи боявся? Розумів. Боявся. Та коли люди бачать, що поруч людина в білому халаті, це їх заспокоює. Я стояв, як і всі, без респіратора, без захисних засобів”.

Із роману Світлани Алексієвич “Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього”. 1997

Самотній людський голос. Спогад Людмили Ігнатенко, дружини загиблого пожежника Василя Ігнатенка:

“Я не знаю, про що розказувати... Про смерть чи про любов? Чи воно одне й те саме... Про що?

...Ми недавно побралися… Жили ми в гуртожитку пожежної частини, де він служив. На другому поверсі. І там ще три молоді сім’ї, на всіх – одна кухня. А внизу, на першому поверсі, стояли машини. Це була його служба. <...> Самого вибуху я не бачила. Тільки полум’я. Усе ніби світилося, ціле небо... Високе полум’я. Кіптява. Жар страшний. А його все нема й нема. Кіптява від того, що бітум горів, дах на станції бітумом був заллятий. Ходили, згадував потім, як по смолі. Вогонь збивали, а він повз. Піднімався. Скидали ногами ґрафіт, а він горів... Поїхали вони без брезентових костюмів, як були в самих сорочках, так і поїхали. їх не по передили, їх викликали на звичайну пожежу…

<...> Сьома година... О сьомій годині мені переказали, що він у лікарні. Я побігла, а довкола лікарні вже стояла кільцем міліція, нікого не пускали. Самі машини швидкої допомоги заїжджали. Міліціонери гукали: машини зашкалюють, не підходьте. Не я сама, усі жінки прибігли, усі, в кого чоловіки тої ночі опинилися на станції. Я кинулася шукати свою знайому, вона лікаркою працювала в тій лікарні. Схопила її за халата, коли вона виходила з машини: “Пропусти мене!” – “Не можу. З ним погано. З ними всіма погано”. Держу її: “Тільки гляну ти”. “Добре, – каже, – тоді біжімо. На п’ятнадцять–двадцять хвилин”. Побачила я його... Набряклий весь, запухлий... Очей не видко... “Молока треба. Багато молока! – сказала мені знайома. – Щоб вони випили хоч би по три літри”. – “Не п’є ж він молока!” – “Тепер питиме”. Багато лікарів, медсестер, особливо санітарок із цеї лікарні за якийсь час захворіють... Помруть... Але ніхто тоді цього не знав.

О десятій рано помер оператор Шишенок... Він помер перший, першого дня... Ми дізналися, що під руїнами лишився другий – Валера Ходемчук. Так його й не дістали. Забетонували. Але ми ще не знали, що вони всі – перші”.

Із “Щоденника” Олеся Гончара. Том 3

“29.04.1986. На Чорнобильській атомній вибухнув реактор. Тисячі автобусів погнали до місця катастрофи, не постачивши спецодягом водіїв та лікарів, і вони теж повертаються опромінені… Боже, за віщо ще й це нещастям на наш народ? Після нищення мови, руйнування пам’яток культури (в Чернігові, Житомирі) ще й на дітей України оця чорнобильська Хіросіма…

Місто охоплене тривогою, лікарні, кажуть, переповнені6 а по радіо ще й ні слова інформації – бодрячевська музика та веселенькі пісні… Невже знову, як і після куренівської трагедії, ніхто не понесе відповідальності? З приводу “Чорного яру”, виявляється, було висловлено дуже гостре невдоволення: навіщо, мовляв, авторові треба було нагадувати давно забуте? А для того й треба було, щоб щось подібне не повторилось…

30.04.1986. Як тепер виявляється, питання стояло навіть про евакуацію Києва. Але сама природа пощадила киян, погнавши хмару в протилежний від Києва бік, Невдовзі радіоактивна хмара вже опинилась над Скандинавією, зависла над Польщею, стривожила Данію... Весь світ зараз трубить про “ядерну катастрофу В Україні”. Чи будуть зроблені належні висновки? Відчутна тенденція применшити розміри трагедії, якась Ковшова (депутатка) вже цвіркоче з телевізора “о приподнятом настроении”.

01.05.1986. Початок кінця.

Прелюдія кінецьсвіття. Так зараз сприймається Чорнобиль…

На Хрещатику парад, бадьорі виклики гасел, всі вдають, ніби нічого й не сталося. А команди людей у скафандрах, схожих на марсіан, заносять і заносять до лікарень потерпілих.

<...>

06.05.1986. Вчора виступав переляканий міністр здоровоохорони, давав нарешті населенню поради. П'ять днів мусило зійти після катастрофи, щоб тільки зараз міністр спромігся на мудру пораду: кидати взуття за порогом і підлогу протирати мокрою ганчіркою. Оце “ускорєніє!” 5 діб роздумувало начальство, щоб родити таку мудру пораду.

<...>

17.12.1988. ...Вражає, як дружно відгукнулася країна на вірменську трагедію. Весь світ відгукнувся!

А чому такого співчуття не викликала до себе Україна в дні чорнобильські, не менш трагічні? Мабуть, тому, що наша бюрократія все зробила, щоб потопити горе народне в потоках дезінформації і справжні масштаби лиха від світу були приховані, як під час голоду 1933-го, коли Заходові Сталін велів відповісти: “У нас голода нет, и в помощи мы не нуждаемся…”

Кати, нелюди, скільки чорноти на їхній совісті…”

Чорнобильська катастрофа у публікаціях і виданнях

1. Андрющенко Едуард, Трещанін Дмитро. Нові розсекречені документи КДБ про Чорнобиль: спецоперації, пропаганда і підміна зразків // Радіо “Свобода” – Режим доступу: https://cutt.ly/HtZpSlh

2. Барановська Наталя. Чорнобильська трагедія. Нариси з історії // 2011 – Режим доступу: https://cutt.ly/MtZpAS3

3. Бурштинська Христина. Останньою краплею став Чорнобиль: фрагменти спогадів із мемуарного видання “Товариство, яке змінило Політехніку” // Режим доступу: https://cutt.ly/wtZpSJT

4. Ворожко Тетяна. Чорнобиль пришвидшив розпад СРСР, вважають історики // Режим доступу: https://cutt.ly/VtZpHED

5. Герасим Андрій. Як, цензуруючи Чорнобиль, КДБ програв країну. Хроніки із секретних архівів // Режим доступу: https://cutt.ly/ltZpJqg

6. Плохій Сергій. Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи / Плохій Сергій, К., 2019. – 400 с.

7. Позняк Наталка. Чорнобиль. Говорить КГБ // Тиждень.UA – Режим доступу: https://cutt.ly/htZpKg4

8. Файзулін Ярослав. “Чорнобильська трагедія” // Український інститут національної пам'яті – Режим доступу: https://cutt.ly/GtZpLoy

9. Цюпин Богдан. Після Чорнобиля українці відкинули, а потім вимушено сприйняли атомну енергетику // – Режим доступу: https://cutt.ly/vtZpLMN

10. Чернявська-Набока Інна. 1988: пeрша нелегальна маніфeстація на Хрeщатику. Як це було” // Історична правда – Режим доступу: https://cutt.ly/otZpZMZ

11. Чорнобильське досьє КҐБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період: збірник документів про катастрофу на Чорнобильській АЕС / Відп. ред. В. Смолій. Галузевий державний архів Служби безпеки України; Інститут історії України НАН України; Український інститут національної пам’яті. ‒ К., 2019. ‒ 1200 с. – Режим доступу: https://cutt.ly/NtZpXc7

12. Чорнобиль. Документи Оперативної групи ЦК КПУ (1986‒1988) / Упоряд.: О. В. Бажан, О. Г. Бажан, Г. В. Боряк, С. І. Власенко; Відп. ред. В. А. Смолій. НАН України. Інститут історії України; Центральний державний архів громадських об’єднань України. – К.: Інститут історії України, 2017. – 830 с. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/item/0013084

13. 1986: Чорнобиль. Переговори диспетчерів 26 квітня // Історична правда – Режим доступу: https://cutt.ly/MtZpVEc

Чорнобильська катастрофа у кінематографі

“У суботу” (2011): https://cutt.ly/OtZZtST
“Метелики” (2013): https://cutt.ly/AtZLaYm
“Чорнобильська трагедія: люди в тоталітарній імперії. 1 серія” (2017): https://cutt.ly/ptZZhug
“Чорнобильська трагедія: люди в тоталітарній імперії. 2 серія” (2017): https://cutt.ly/otZZzek
“Земля Забуття” (2011): https://cutt.ly/wtZL7WI
“Чорнобильська трагедія - біль України” (2017): https://cutt.ly/stZL8um
“Голоси Чорнобиля” (2016): https://cutt.ly/mtZL6dP
“Лазуровий пил. Чорнобиль” (2016): https://cutt.ly/QtZLrgR
“Розщеплені на атоми” (2016): https://cutt.ly/rtZLLAO
“Чорнобиль. За хвилину до катастрофи” (2005): https://cutt.ly/btZLTzM
The Best Documentary. Chernobyl Documentary (2016): https://cutt.ly/ItZLmiT
The story of Chernobyl's New Safe Confinement (2019): https://cutt.ly/FtZLQ7c
“Чорнобиль. Точка часу” (2016): https://cutt.ly/gtZLttg
The Real Chernobyl / “Справжній Чорнобиль” (2019): https://cutt.ly/YtZL9uK

З 22 березня по 30 березня.
Бібліотека та учениця 10-А класу Кащавцева Вероніка взяли участь у Всеукраїнському конкурсі фото та відео робіт " Читати - це модно книга це - круто" " Lime Go to read!"з ціллью популяризації книг серед молоді

26 березня день Національної гвардії України

Народжені захищати: 10 фактів про Нацгвардію

26 березня 2024 року Національна гвардія України відзначає десяту річницю свого створення. Це військове формування з правоохоронними функціями має цікаву історію, власні бойові рекорди та своїх героїв, яких шанує Україна і світ.

Національну гвардію України було створено 13 березня 2014 року. Верховна Рада ухвалила відповідний закон. Саме у склад НГУ увійшли перші добровольчі батальйони. 500 бійців Самооборони Майдану вже 14 березня 2014 року вирушили у навчальний центр НГУ. Згодом, 2017 року, саме цей день постановою ВРУ було встановлено як День українського добровольця. Днем Національної гвардії України визначено 26 березня.
Нацгвардійці пліч-о-пліч з іншими формуваннями Сил оборони вже 10 років виконують завдання на всіх «найгарячіших» напрямках. При цьому в 2014-му воїни НГУ одними з перших зупиняли гібридну російську агресію. Звільнили Харківську ОДА, вели оборонні бої за Слов’янськ, звільняли інші населені пункти в районі АТО, серед яких Попасна, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, обороняли Маріуполь. У 2019-2020 роках гвардійці тримали оборону в районі Світлодарської дуги. Після початку повномасштабного вторгнення бійці Нацгвардії обороняли і звільняли Київщину, Чернігівщину, Сумщину. Вели бої на сході, обороняючи Рубіжне, Сєвєродонецьк, Бахмут. Брали участь в успішному контрнаступі на Харківщині та деокупації Херсонщини. Станом на 26 лютого 2024 року від початку повномасштабного вторгнення підрозділи НГУ ліквідували понад 5,5 тис. окупантів. Також гвардійці за цей період знищили 945 ворожих танків, 410 БМП, 319 БТР, 863 бойових броньованих машин, 1300 автомобілів, 1320 артилерійських систем, 18 літаків, 12 вертольотів, 174 безпілотних літальних апарати.
Військовослужбовці Національної гвардії зокрема підрозділу "Азов" становили надважливе ядро оборони Маріуполя та "Азовсталі". Гвардійці разом з іншими військовими та правоохоронними формуваннями гарнізону 86 днів героїчно тримали оборону міста у надскладних умовах, із них 82 в умовах повного оточення. Знищили велику кількість російської бронетехніки та окупантів, серед яких була й еліта військ рф, зокрема підрозділи ГРУ. Командир «азовців» Денис Прокопенко був одним із тих, хто керував обороною маріупольського гарнізону, допоміг врятувати життя тисяч мирних жителів. Після повернення з полону він, удостоєний звання Героя України, знову став у стрій і командує бригадою далі.
Нацгвардія виконує низку інших важливих завдань. Серед них – охорона громадського порядку, органів влади, важливих державних об’єктів та критичної інфраструктури, дипломатичних представництв іноземних держав, конвоювання підсудних та військовополонених.
«Гвардія наступу» в 2023 році стала успішною рекрутинговою кампанією МВС. До лав бойових бригад НГУ приєдналися тисячі мотивованих добровольців. У складі Нацгвардії сьогодні діють 7 бригад «Гвардії наступу» – «Азов», «Буревій», «Кара-Даг», «Спартан», «Рубіж», «Хартія», «Червона калина». Вони стали уславленими підрозділами, чиї бойові операції увійдуть у підручники новітньої історії України.
Нацгвардія постійно посилюється сучасним озброєнням і технікою. Важливим напрямом є розвиток безпілотних систем. В усіх військових частинах, які виконують бойові завдання на передовій, діють підрозділи аеророзвідки, що максимально ефективно використовують можливості БпЛА. Вперше такі підрозділи НГУ були успішно застосовані в ході Широкинської наступальної операції в ще лютому 2015 року. Під час повномасштабної війни їх використання стало щоденною практикою. Завдяки успішним операціям підрозділів які використовують БПЛА, Національна гвардія України вперше у світовій історії реалізувала на практиці концепцію дистанційної війни. Підрозділи аеророзвідки НГУ є одними з найефективніших за кількістю виявленої і знищеної техніки та живої сили армії рф.
Величезну роботу з розмінування українських територій роблять сапери Національної гвардії. Загалом за період великої війни групами розмінування НГУ вже обстежено та очищено 24708 га місцевості, перевірено 898 км доріг, знешкоджено та знищено 36430 вибухонебезпечних предметів. Зокрема, гвардійці доклали великих зусиль, щоб деокуповані території знову стали придатними для життя та задля розмінування земель сільськогосподарського призначення.
За 10 років існування НГУ понад 9000 її військовослужбовців відзначено державними нагородами України, 48 військовослужбовцям присвоєно звання Героя України. Серед них генерал-майор Сергій Кульчицький, який був першим гвардійцем і першим генералом, якому присвоєно це найвище звання (посмертно). А наймолодшим Героєм України став солдат-гвардієць Роман Гломба, якого прозвали Запорізьким месником за встановлений бойовий рекорд: з переносного зенітного комплексу «Ігла» він збив 7 ворожих літаків і ракету! На момент присвоєння звання Героя України в 2022-му йому було лише 19 років.
Нацгвардія має стабільно високий рівень довіри нашого суспільства. За даними соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи», Національній гвардії довіряють 82% громадян.
Українські військові правоохоронці здобули міжнародне визнання. Представники НГУ брали участь у багатонаціональних навчаннях НАТО і ЄС – «Rapid Trident», «Fearless Guardian», «Joint Endeavour», «Sea Breeze» та інших. Також Національна гвардія України є повноправним членом Міжнародної асоціації сил жандармерії та поліції в статусі військової установи (FІEP), куди входять аналогічні формування багатьох європейських держав.

https://youtu.be/8Y9ohrPGCqw

З нагоди 210-річниці від дня народження великого Кобзаря було проведена екскурсія віртуальним літературним музеєм “Іду з дитинства до Тараса”
, метою якої є привернути увагу дітей до поетичного слова генія, виховувати справжнiй патріотизм, який включає i любов до рiдноï мови. Рiдне слово його було ознакою нацiонального вiдродження, утвердження украïнськоï нацiï, ïï надiє ю на кращi часи. Служiнню рiднiй Украïнi. Гортаючи сторінки творчості генія, діти усвідомлюють, що Тарас Шевченко це більше, ніж митець. Ця людина давно стала символом, знаком, легендою. Його творчість - не просто поетичні рядки, а філософія, і мудрість, та оформлено книжкову виставку «Дорогами великого Кобзаря»

Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови.

Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.

21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.

10 цікавих фактів про українську мову

1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.

2. За лексичним запасом найближчою до української мови є білоруська — 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно), потім — російська (62%). "До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11", — кажуть експерти.

3. В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких — кличний.

4. У 448 році візантійський історик Пріск Панійський під час перебування в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.

5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української до середини XIX століття була назва "руська мова".

6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".

7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".

8. Українська мова багата на синоніми. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.

10. Українська мова має велику кількість зменшувальних форм. Навіть слово "вороги" може звучати як "вороженьки".

20 лютого 2024 року - десята річниця вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні. Людей, які загинули у боротьбі за ідеали демократії та європейське майбутнє

Ця дата стала символом незламної волі українського народу, його готовності боротися за свої права та гідність. Однак він є також трагічною сторінкою в історії України, коли мирні протести на Майдані перетворилися на кровопролитну боротьбу за майбутнє країни.

20 лютого в Україні є символічно важливою датою, оскільки вона пов'язана з подіями під час Революції Гідності 2014 року. Цього дня в самому серці Києва відбулася одна з найбільш кривавих сторінок українського суспільства, протистояння між протестувальниками та силовиками режиму Віктора Януковича.

Герої Небесної Сотні

Небесна Сотня - це 107 учасників Революції Гідності та активістів Майдану, які були вбиті. Назва "Небесна Сотня" виникла на фоні структурних одиниць Самооборони Майдану – поділу на сотні. Цей термін вперше з'явився під час прощання із загиблими на київському майдані 21–22 лютого 2014 року, коли поетесами Людмилою Максимлюк і Тетяною Домашенко були написані вірші, у яких згадувалася "Небесна Сотня". Вже згодом це словосполучення використовували в різних ЗМІ та інтернет-ресурсах.

Герої, які до останнього вдиху боролися за майбутнє держави були різні за віком, національністю, освітою, статтю, релігійними та політичними поглядами. Серед них були люди різних поколінь: від 82-річного Івана Наконечного до 17-річного Назара Войтовича. Всіх їх об’єднувало спільне бажання - жити у демократичній європейській країні, бути господарями на рідній землі.

Щорічно 20 лютого в Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні відповідно до Указу Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні". Цей день став символом вшанування людей, які віддали свої життя за вільну та незалежну Україну.

День пам’яті Героїв Крут 2024: Україна вшановує 106-ту річницю бою під Крутами

https://youtu.be/cPJ091xbWPc

Бій під Крутами - історія

У кінці грудня 1917-го уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків дратувало проголошення Україною самостійності, тож Москва створила у Харкові окремий "український червоний уряд", який і оголосив війну незалежній частині держави.

Наступ більшовиків українське військове командування очікувало з полтавського напрямку - саме туди скерували свіжі та найбоєздатніші підрозділи. Але наступ почався з іншого боку.

У грудні 1917-го станцію Бахмач на Чернігівщині - важливий залізничний вузол на кордоні УНР і Росії - охороняв загін Першої української військової школи ім. Б. Хмельницького. На початку 1918 року до них надійшло підкріплення з Києва - 1-ша сотня Куреня студентів Січових Стрільців. Це були студенти Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Т. Шевченка), гімназисти старших класів. Вони зайняли оборону біля станції Крути - між Ніжином і Бахмачем, за 130 км від Києва.

Вранці 29 січня 1918 року розпочався наступ більшовиків на станцію Крути. За різними даними їх було від 4 до 6-7 тисяч. З українського боку в бою під Крутами брали участь 300-600 бійців. Бій тривав кілька годин: були відбиті декілька атак, бойові втрати більшовиків складали до 300 убитих, а ще поранені, полонені.

Аби уникнути оточення, українським військам віддали наказ відійти. Тоді, відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення. Взвод у сутінках втратив орієнтир і вийшов на станцію Крути, яку вже зайняли червоноармійці. Близько 30 юнаків взяли у полон, катували, а потім стратили.

Бій під Крутами - цікаві факти та значення

У бою під Крутами українські війська виконали наказ командування - наступ більшовиків було зупинено. Наші війська організовано відступили, руйнуючи за собою колії й мости. А Симон Петлюра мав час придушити повстання більшовиків, яке тоді ж розпочалося на заводі "Арсенал".

Саме цими днями тривали переговори між УНР і країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією). Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради - затримка більшовиків під Крутами дозволила це зробити.

9 лютого 1918 року був підписаний Берестейський мирний договір - УНР була визнана як самостійна держава, а її армія отримала підтримку німецької та австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками.

Пам’ятай про Крути - заходи до Дня пам’яті Героїв Крут

Близько 30 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків та були страчені, поховали біля Аскольдової Могили. Всі вони - герої Крут, але відомі прізвища лише 19 загиблих. Павло Тичина присвятив Героям Крут вірш "Пам'яті тридцяти".
У 2006 році на місці бою під Крутами встановлено пам'ятник.
До 80-ї річниці бою під Крутами Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.
У 2019 році на екрани вийшла історична драма Олександра Шапарєва "Крути 1918", яка отримала неоднозначні відгуки.

До Дня пам’яті Героїв Крут в Україні проводять тематичні лекції та зустрічі в музеях, історичні уроки у закладах освіти, організовують круглі столи та книжкові виставки, що висвітлюють хроніку подій січня 1918 року та подвигу Героїв Крут.

Бій під Крутами - трагічна і важлива подія в історії нашої країни, яка нагадує про боротьбу за незалежність України.

У світі 27 січня вшановують День пам'яті жертв Голокосту: як світ прийшов до цієї

27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Був запроваджений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 2005 році, щоб вшанувати пам'ять мільйонів, які загинули від нацистського режиму

Цей день обрано не випадково, адже 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту визволили людей концтабору "Аушвіц-Біркенау". День, коли світ несе відповідальність за скоєні злочини та події, які не можуть бути забутими.

"Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…", – йдется в тексті резолюції Генасамблеї ООН. Україна приєдналася до цього важливого світового вшанування вже у 2012 році.

Історія

"Ми не заспокоїмось, поки по землі ходитиме бодай один єврей..." - слова, які приписують найжорстокішому фюреру Німеччини, відображають жахливу реальність Голокосту, де нацисти винищували мільйони євреїв та національних меншин. Цей страшний процес почався в Німеччині і розповсюдився по всій окупованій нацистами Європі. Протягом більш ніж десятиріччя, з 1933 до 1945 років, нацисти вбивати, ставили досліди та катували невинних людей в численних концтаборах, таких як "Освенцим" та "Треблінка". Умови в цих таборах були жорстокими, з газовими камерами та постійною нестачею продуктів харчування.

У часи Другої світової війни нацистська політика передбачала знищення різних національних груп, які вважалися загрозою або неповноцінними. Жертвами цієї політики стало багато людей, зокрема шість мільйонів євреїв. Крім того, нацистський режим систематично винищував ромів, поляків, гомосексуалів, людей з ментальними порушеннями та інших.

Після завершення війни США, Велика Британія, Франція та СРСР створили Міжнародний військовий трибунал. У листопаді 1945 року він розглядав справи вищих чиновників Третього Рейху, причетних до розв'язання війни. Трибунал у Нюрнберзі визначав відповідальність за злочини проти миру і людства, а підсудні були позбавлені волі або отримали вирок у вигляді смертної кари.

Судові процеси також торкнули нацистів нижчих звань, винних у смерті євреїв та інших злочинах проти людства. Наглядачі табору "Освенцим" та інші кати були притягнуті до відповідальності перед міжнародним співтовариством за свої злочини під час численних судових процесів, а когось роками переслідував ізраїльський "Моссад". Однак, історики все ж визнають, що частина з них змогла уникнути покарання за свої злочини.

Україна та Голокост

Голокост значною мірою торкнувся й України, близько 1,5 мільйона євреїв були знищені на нашій території. За офіційною статистикою, в Україні тоді проживало понад два мільйони євреїв, тобто більше 75% людей були жорстоко вбиті. Багато з них були вбиті під час масових розстрілів, які відбувалися часто біля ярів на околицях міст або невеликих сіл.

Вже після перетину кордону німецькими військами України, вони розпочали свою програму з систематичного переслідування та знищення євреїв. У вересні 1941 року відбулися жахливі події в Бабиному Яру, що знаходиться в Києві. У цьому урочищі зондеркоманди СС розстріляли понад 33 тисячі людей, включно з маленькими дітьми. Цей акт був лише однією із серії вбивств єврейського населення, яке здійснювалося нацистами на території окупованої України під час Другої світової війни. Бабин Яр став символом жахливих злочинів проти людства, який сьогодні відомий на весь світ.

Експерти виявили, що в Україні існує близько 2000 "менших Бабиних ярів" — місць, де нацисти вчиняли масові вбивства єврейського населення.

Зберігаючи пам'ять про страшні події Голокосту, ми вшановуємо жертв і визнаємо важливість збереження історії для того, щоб уникнути повторення подій в майбутньому. Разом із світом висловлюємо скорботу та вдячність тим, хто встояв і продовжує стояти проти несправедливості та нетерпимості. Українці й досі борються за створення світу, де кожна людина може жити в гідності та мирі.

24 січня СВІТ ВІДЗНАЧАЄ

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ОСВІТИ

Освітянам ми бажаєм.

В цей святковий зимній час
Прийміть щирі побажання від нас!
Хай буде здоров'я міцне, мов граніт,
І з ним Вам прожити не менше ста літ.

Хай горе обходить Вас стороною,
А щастя приходить і ллється рікою!
Хай кожен день до Вас приходить радість,
І довго десь блукає старість,
Щоб ніколи не старіли,
А душею молоділи.

22 січня Україна відзначає День Соборності

Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві був проголошений

Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) й Західно-Української

Народної Республіки (ЗУНР).

День Соборності дістав офіційний статус свята лише у 1999 році. З приходом різних партій та

президентів до влади вже за часів незалежності України його то скасовували, то знову

повертали. Яка історія цього свята, хто його відмінив та як його святкують зараз в Україні?

Історія свята

Український народ, який через історичні обставини опинився розділений на територіях кількох країн, прагнув до незалежності та об’єднання, особливо активізувавшись під час "Весни народів" 1848—1849 років. Одним із центрів такого об’єднання стала Галичина.

Українців запрошують долучитися до книжкового флешмобу до Дня Соборності

Зокрема, Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, у своєму маніфесті від 10 травня 1848 року заявила про єдність 15-мільйонного українського народу, а також його земель, розділених Російською та Австрійською імперіями, й підтримала національні права інших поневолених народів. Попри це українці отримали реальну можливість здобути незалежність лише десятки років потому — під час Першої світової війни (1914-1918 років) та революції у Російській імперії, що повалила царизм.

На початку березня 1917 року в Україні дізналися про повалення самодержавства. Це стало поштовхом для того, щоб український народ почав національно-визвольний рух.

У січні 1918-го IV Універсалом була проголошена державна самостійність Української Народної Республіки.

Створення Української Центральної Ради

У Київської інтелігенції виникла ідея створити керівний центр в Україні. Отож уже 3 березня 1917 року відбулась зустріч громадських, культурних і політичних організацій, яку організувало Товариство українських поступовців та Українська соціал-демократична робітнича партія.

Вони створили комітет, думки щодо України в ньому розходились: Микола Міхновський із "самостійниками" виступав за проголошення незалежності, а автономісти, до якого входили прихильники ТУПу, – за автономну республіку у федеративному союзі з Росією. Вони змогли домовитися та об'єднатися.

Перший Генеральний секретаріат Української Центральної Ради. 1917 р. Стоять (зліва направо): Христюк П., Стасюк М., Мартос Б. Сидять (зліва направо): Стешенко І., Барановський Х., Винниченко В., Єфремов С., Петлюра С. Фото: Український інститут національної пам'яті

17 березня 1917 року створили Українську Центральну Раду – парламент України, керівний орган національного руху. Головою став Михайло Грушевський, до неї входили Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Іван Стешенко, Микола Садовський та інші. Вона проіснувала до 29 квітня 1918 року.

"Ми, Українська Центральна Рада, обрана з'їздами селян, робітників і салдатів України, на те пристати ніяк не можемо, ніяких війн піддержувати не будемо, бо Український Народ хоче миру, і мир демократичний повинний бути як найшвидче".

Будинок Української Центральної Ради, де також працював Генеральний Секретаріат, відбулася низка українських з'їздів та зібрань. Фото: Український інститут національної пам'яті

Про IV Універсал

Універсали Української Центральної Ради — документи державного значення, адміністративно-політичні акти, грамоти-прокламації. Їх видавала Українська Центральна Рада. Всього було видано 4 Універсали, які визначили етапи створення Української держави — від автономної до самостійної.

7 листопада 1917 року у Києві III Універсалом Української Центральної Ради після повалення Тимчасового уряду була проголошена Українська Народна Республіка. Вже у січні 1918-го IV Універсалом була проголошена державна самостійність Української Народної Республіки.

«У цей день творилася українська держава»: архівіст про День Соборності України

IV Універсал датований 22 січня 1918 року. Його ухвалили 24 січня 1918 року вночі, під час засідання Малої Ради УЦР. Документ містив чотири головні напрями:

проголосити самостійність Української Народної Республіки;
доручити Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами;
оповістити оборонну війну з більшовицькою Росією;
задекларувати основи внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслити заходи для припинення війни з Центральними державами.

Уривок тексту IV Універсалу:

"Ми, Українська Центральна Рада, зробили все, щоб не допустити сеї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але Петроградське Правительство не пішло нам на зустріч, і веде далі кріваву боротьбу з нашим Народом і Республікою; крім того, те саме Петроградське Правительство Народніх Комісарів починає затягати мир і кличе на нову війну, називаючи її до того ще священною. Знов польється кров, знов нещасний трудовий народ повинен класти своє життя.

Ми, Українська Центральна Рада, обрана з'їздами селян, робітників і салдатів України, на те пристати ніяк не можемо, ніяких війн піддержувати не будемо, бо Український Народ хоче миру, і мир демократичний повинний бути як найшвидче. Але для того, щоб ні Руське правительство, ні яке інше не ставали Україні на перешкоді установити той бажаний мир, для того, щоб вести свій Край до ладу, до творчої роботи, до скріплення революції та волі нашої, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян України: однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу.

Зо всіма сусідніми державами як то: Росія, Польша, Австрія, Руминія, Туреччина та инші, ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, — власть у ній буде належати тільки Народові України, іменем якого поки зберуться Українські Установчі Збори будем радити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу селян, робітників і салдатів та наш виконавчий орган, який однині матиме назву "Ради Народніх Міністрів".

Головою Української Центральної Ради був Михайло Грушевський, який виступив перед проголошенням IV Універсалу. Тоді за прийняття документу проголосувало 39 депутатів, проти було 4, а утрималось 6.

Голова Української Центральної Ради України Михайло Грушевський, 1 травня 1918 р.

Створення Національної Ради

18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Рада взяла у руки владу в західноукраїнських землях та проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття "уконституйовуються як Українська держава".

Українська Національна Рада заявила про намір творити національну державність та об’єднати українців у соборній державі. Відтак ідея соборності українських земель набула державного статусу.

6 маловідомих цікавих фактів про Соборність України

1 грудня 1918 року ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна рада та Директорія УНР – уклали у Фастові Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

"Правительства обох Республік уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю", — зазначалося у тексті документу.

3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку ЗУНР та УНР.

Урочиста маніфестація з нагоди проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 р. Фото: Український інститут національної пам'яті

"Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днем Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку", — йшлося у тексті рішення.

Відтак УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. За словами президента Ради Євгена Петрушевича, обидві сторони одностайно прагнули об’єднатися в єдину країну.

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення IV Універсалу, у Києві відбулася остаточна процедура оформлення соборності. Відтак 22 січня згадують й про прийняття IV Універсалу Української Центральної Ради у 1918-му.

Проголошення Акту злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки на Софійській площі у Києві 22 січня 1919 року.

Попри те, що в реаліях буремних подій на тлі громадянської війни в Росії молодій українській державі не вдалося встояти, Акт Злуки 1919 року мав величезне значення для історичної пам'яті українського народу. Завдяки йому Україна інтерпретувалася в українській суспільно-політичній думці лише як соборна держава.

У радянські роки про подію 22 січня 1919 року публічно не згадувалося, однак у пам'яті народу вона залишалася живою.

Святкування Дня Соборності

21 січня 1990 року на честь 71-річниці Акту Злуки Народний рух України організував "живий ланцюг" від Івано-Франківська через Львів до Києва. Це була одна з перших масштабних антирадянських українських акцій, що поклали кінець СРСР та дозволили Україні здобути справжню незалежність.

Довжина ланцюга перевищувала 770 км, а за різними оцінками участь в акції взяли від 500 тисяч до 3 млн осіб.

Скасування Дня Соборності та відновлення

Офіційно свято було встановлене у 1999 році згідно з указом чинного в той час президента Леоніда Кучми. 30 грудня 2011 року тодішній президент України Віктор Янукович видав указ, згідно з яким День Соборності було скасовано. А замість нього встановив нове свято – День Соборності та свободи України.

До цього День Свободи святкувався 22 листопада, його запровадив у 2005 році тодішній президент України Віктор Ющенко на честь річниці Помаранчевої Революції.

Об'єднавши два свята й запровадивши нове, Віктор Янукович юридично їх обидва скасував. Але вже 13 листопада 2014 року указом президента України Петра Порошенка свято було відновлене.

29 вересня - День пам’яті жертв Бабиного Яру

абин Яр - одне з найвідоміших пам'ятних місць, пов'язаних із людською трагедією. У роки Другої світової війни це місце нацистського геноциду. Тут починаючи з 29 вересня 1941 року і до жовтня 1943 року гітлерівські окупаційні власті знищили понад 100 тис. осіб.

Бабин Яр у світі здебільшого відомий як місце масового знищення єврейського населення в столиці України. Насправді ж він став великою братською могилою для людей багатьох національностей, в тому числі і українців, які на той час волею долі опинилися в цьому місті.

Тому саме 29 вересня, Україна та весь цивілізований світ вшановує пам’ять жертв масових розстрілів…

Міжнародна команда дослідників Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» визначила місця масових розстрілів євреїв у Києві наприкінці вересня 1941 року. Дослідження тривало півтора року. У роботі була використанаунікальна технологія просторового 3D-моделювання.

27 вересня – Всесвітній день туризму Україна, як і більшість країн світу, щорічно 27 вересня відзначає свято – Всесвітній день туризму – свято тих, хто хоч раз вибирався з повсякденної суєти на відпочинок і тих, хто робить цей відпочинок комфортним. У 1979 р. свято встановлено Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристської організації – головної міжнародної організації у сфері подорожей і туризму, яка займається розвитком туризму, розробкою та впровадженням світової туристичної політики. З 1980 р. Всесвітній день туризму традиційно присвячують певній тематиці, а з 1998 р. це свято символічно проводить одна з країн-учасниць Всесвітньої туристської організації. У 2017 р. офіційні урочистості з нагоди Всесвітнього дня туризму пройдуть в Досі, Катар. Тема Всесвітнього дня туризму цього року – "Сталий туризм – інструмент для розвитку". Подорожі дають нові емоції та враження, розширюють кругозір, дозволяючи дізнатися багато цікавого про культуру і природу різних країн і народів. У 2016 р. у Харківській області налічувалось 255 суб’єктів туристичної діяльності, що на 3,4% менше у порівнянні з 2015 р. Суб’єкти туристичної діяльності області представлені 90 юридичними особами, з яких 11 туроператорів та 79 турагентів, та 165 фізичними особами-підприємцями, з яких 161 турагент та 4фізичні особи-підприємці, що здійснюють екскурсійну діяльність. Кількість туристів, обслугованих протягом 2016 р. туроператорами та турагентами Харківщини, становила 40,4 тис. осіб, з них 12,0% – діти до 17 років. Для переважної більшості туристів (96,3%) основною метою подорожі була організація дозвілля та відпочинку. З метою лікування виїжджали 3,3% туристів; зі службовою, діловою, навчальною метою подорожували 0,3% туристів; спортивний та спеціалізований відпочинок обрали лише 0,1% туристів. Туристичні подорожі здійснювалися як у межах України, так і за кордон. Подорожі до інших країн у 2016 р. здійснили 33,7 тис. осіб, або 83,4% від загальної кількості подорожуючих. Значно збільшується кількість туристів, подорожуючих в межах України – на 27,1% у 2016 р. проти 2015 р. Всіх любителів подорожей, активного відпочинку та його організаторів вітаємо з Всесвітнім днем туризму! Щиро бажаємо приємних вражень та емоцій від подорожей, успіхів та процвітання працівникам цієї галузі, завдяки яким люди отримують змогу насолодитись прекрасними світовими пам’ятками архітектури та відпочити в екзотичних куточках світу

https://youtu.be/AQ6Fa8KtABg?si=k-esmMwrHk5zNCCO

22 вересня день партизанської слави

21 вересня
Міжнародний день миру

Підтверджуючи відданість України ідеалам миру та підтримуючи рішення Генеральної Асамблеї ООН, згідно з Указом Президента України із 2002 року в Україні установлено День миру, який відзначається щорічно 21 вересня – у Міжнародний день миру.

На сьогодні для нашої держави це свято є особливо значущим. Кожен українець мріє про якнайшвидше припинення бойових дій , про перемогу, про повернення рідних, близьких, друзів, про мирне небо над головою, про світле майбутнє дітей, про загоєння нестерпних ран у людських серцях, захист від агресорів.

Найбільше у світі щастя – це мир, коли люди живуть дружно та спокійно, земля не здригається від страшних вибухів, не ллються сльози горя та втрат.

У День Миру бажаємо всім спокою, процвітання і багатства. Миру в усьому – миру в сім’ях, миру в серцях та миру нашій рідній Україні!

Міжнародний день письменності
Міжнаро́дний день гра́мотності — один із міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об'єднаних Націй. Цей день щорічно святкується 8 вересня
Міжнародний день письменності (International Literacy Day) відзначається з ініціативи ЮНЕСКО з 1966 року. А період 2003-2012 років проголошений Десятиліттям грамотності в резолюції Генеральної Асамблеї ООН. У рамках Десятиліття письменності Міністерство освіти і науки України спільно з Міжнародним банком реконструкції та розвитку готують проект “Рівний доступ до якісної освіти в Україні”. Очікується, що завдяки здійсненню проекту 12-річна загальноосвітня середня школа збагатиться педагогічними кадрами належної кваліфікації, сучасними підручниками і комп'ютерами. Майже чотири мільярди жителів нашої планети вміють читати і писати. Кількість грамотних людей зростає з кожним роком, однак, боротьба з безграмотністю як і раніше залишається актуальним завданням: більш ніж 860 мільйонів дорослих залишаються неписьменними, а більш ніж 100 мільйонів дітей навіть не відвідують школу. Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день грамотності, намагаючись саме в такий спосіб привернути увагу суспільства й мобілізувати міжнародну суспільну думку, щоб збудити його інтерес і досягти активної підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності — однієї з головних сфер діяльності ЮНЕСКО починаючи з часів її першої Генеральної Джерело: libr.at.ua/news/mizdrpskhnarodnij_den_pismennosti/ конференції в 1946 році. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року. Саме ця конференція рекомендувала оголосити 8 вересня, дату урочистого відкриття конференції, Міжнародним днем грамотності та святкувати його щорічно в усьому світі. Мета Міжнародного дня грамотності — відзначити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Він підкреслює важливість грамотності та хоча б базової освіти як незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у ХХІ столітті. Станом на 2006 рік 771 мільйон дорослих є неосвіченими, а приблизно 100 мільйонів дітей не ходять до школи. Більшість неосвіченого населення нашої планети — жінки. Крім того, величезна кількість і дітей, і молоді, і дорослих людей, охоплених шкільними й іншими освітніми програмами, не відповідають рівню, необхідному для того, щоб їх можна було вважати освіченими в умовах сьогоднішнього світу, який з кожним роком стає все більш складним. Отже, існує нагальна необхідність у розгортанні програм розповсюдження грамотності, які були б спрямовані на групи учнів, що вимагають до себе особливої уваги. У першу чергу до цих груп слід зарахувати жінок і дівчат, оскільки чоловіки та хлопці мають більше можливостей отримати належну освіту, особливо в країнах, що розвивають. Міжнародний день грамотності — один із міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об'єднаних Націй. У цей день проводяться конференції та злети вчителів, найбільш видатних педагогів нагороджують. Свято було запроваджене й святкується не тільки на честь тих, хто дав людству писемність, але й всіх, хто навчає дітей і молодь та розповсюджує грамотність.

16 вересня 60 років від дня народження

Могильний Аттила Вікторович

МОГИ́ЛЬНИЙ Аттила Вікторович (16. 09. 1963, Київ – 03. 09. 2008, там само) – письменник, перекладач. Син В. Могильного. Закін. Київ. університет (1985). Студіював 1985–86 тадж. мову та літ-ру в Душанб. пед. інституті. Був на журналіст. роботі, працював у видавництві «Молодь», викладав укр. мову в Київ. (1987–90) та Варшав. (1990–91) університетах. Автор зб. «Турмани над дахами» (1987), «Обриси міста» (1991), посмертно 2013 вийшли кн. вибр. поезій «Нічні мелодії» та «Київські контури» (зокрема тут вміщено розділ неопубл. віршів «Поезії з течки “Цинамон”»). Для дітей написав повісті-казки «Мавка з кришталевого палацу» (1990; перевид. – «Мавка і Мурашиний князь», 2006; найкраща дит. книжка конкурсу «Книга року-2007»), «Замок Річарда Левине Серце» (1992; про давній Київ, тут переплітаються події 14–16 ст.). Усі зазнач. твори опубл. у Києві. М. – один з найталановитіших представників покоління «вісімдесятників», має свою увиразнену особливість – урбаністичність. У його віршах Київ постає сучас. україноцентрич. полісом. Для віршів М. характерна точна, рішуча й рвучка мова. У влас. творах веде діалог зі своїми ровесниками, шукає те, що об’єднує людей в одне покоління. Твор. почерк М. познач. також глибин. зв’язком з фольклором, що помітний у темат. циклах збірок, а також романт.-казк. пригодами й вишук. мовою у творах для дітей. Переклав з англ. мови окремі вірші Р. Кіплінґа, з рос. – Б. Пастернака. У Києві його іменем названо вулицю (2018).

Цитати:

В тихому світі зимовому,
золотаве, струнке, горде,
місто,
що величі своєї свідоме,
химерними барвами сяє.

Великим будеш ти, о народе,
що столицю свою несеш,
як дитя беззахисне на руках.

В центрі Всесвіту –
планета людей,
цей залізний і жорстокий світ,
світ красивий,
гідний того,
щоб в ньому жити

Календар знаменних і пам’ятних дат на 2023/2024 навчальний рік
вересень
1 вересня – День Знань
5 вересня – День благодійності
6 вересня – День читання книг
8 вересня – Міжнародний день писемності
10 вересня – День фізкультури та спорту. День українського кіно
15 вересня – Міжнародний день Демократії
17 вересня – День рятувальника ДСНС України
19 вересня – Міжнародний день батька
21 вересня – Міжнародний день миру
22 вересня – День партизанської слави
27 вересня – Всесвітній день туризму. День довкілля
29 вересня – День пам’яті трагедії Бабиного Яру
30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек
жовтень
1 жовтня – День захисників і захисниць України. Міжнародний день музики. День людей похилого віку. День працівників освіти (відзначається щорічно у першу неділю жовтня згідно з Указом Президента України від 11 вересня 1994 року №513/94)
3 жовтня – Міжнародний день лікаря
4 жовтня – Всесвітній день тварин. Міжнародний урок доброти
7 жовтня – Всесвітній день усмішки
28 жовтня – День визволення України від нацистських окупантів
листопад
9 листопада – День української писемності та мови. Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва
16 листопада – Міжнародний день толерантності
17 листопада – Міжнародний день студентів
18 листопада – Європейський день боротьби з торгівлею людьми
21 листопада – День Гідності та Свободи
26 листопада – День пам’яті жертв Голодомору
грудень
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом
3 грудня - Міжнародний день людей з інвалідністю
6 грудня – День Збройних сил України
7 грудня – День місцевого самоврядування в Україні. Всесвітній день української хустки
10 грудня – День прав людини. Всесвітній день футболу
14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
18-19 грудня -ніч подарунків від св. Миколая19 грудня –День святого Миколая Чудотворця.
25 грудня - Різдво
січень

1 січня - Новий рік.
6 січня -Святвечір.
22 січня – День Соборності України
29 січня – День пам’яті героїв Крут
лютий

7 лютого - Всесвітній День доброти.
15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав
16 лютого – День єднання
20 лютого – День пам’яті героїв Небесної сотні
21 лютого – Міжнародний день рідної мови
24 лютого – День пам’яті загиблих у війні проти Росії
березень
8 березня - Міжнародний жіночий день
9 березня - Шевченків день
14 березня - День українського добровольця.
21 березня – Всесвітній день поезії
22 березня – Всесвітній день водних ресурсів
23 березня - Всеукраїнський день працівників культури і аматорів народного мистецтва. Всесвітній день метеорології (щорічно проходить під егідою ООН. У 1950 році саме в цей день набрала чинності Конвенція Всесвітньої метеорологічної організації)
24 березня - Всесвітній день боротьби із захворюванням на туберкульоз (відзначається щороку в ознаменування того, що цього дня у 1882 році лікар Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу – туберкульозну бацилу) (відзначається згідно з Указом Президента України від 22 березня 2002 року № 290/2002)
25 березня - День Служби безпеки України (СБУ) (відзначається згідно з Указом Президента України від 22 березня 2001 року № 193/2001)
26 березня - День Національної гвардії України (відзначається згідно з Указом Президента України від 18 березня 2015 року № 148/2015)
27 березня – Міжнародний день театру
квітень
1 квітня – День сміху. Міжнародний день птахів (відзначають щорічно 1 квітня в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера»)
2 квітня – Міжнародний день дитячої книги. Міжнародний день дитячої книги (відзначається щороку (починаючи з 1967))
4 квітня - День створення НАТО (1949)
7 квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці
Всесвітній день здоров’я (відзначається щорічно)
7 квітня в день створення в 1948 році Всесвітньої організації охорони здоров’я (World Health Organization, WHO)
12 квітня - Всесвітній день авіації і космонавтики (Міжнародний день польоту людини в космос)
• День працівників ракетно-космічної галузі України (закріплений Указом Президента України від 13 березня 1997 року № 230/97)
17 квітня - День пожежної охорони (відзначається згідно з Указом Президента України від 11 жовтня 2013 року № 555/2013)
18 квітня - Міжнародний день пам’яток і визначних місць (встановлений у 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників та визначних місць, створеної при ЮНЕСКО),(відзначається згідно з Указом Президента України від 23 серпня 1999 року №1062/99) 18-22 квітня - Дні заповідників і національних парків
20 квітня - День довкілля (відзначається щорічно в третю суботу квітня згідно з Указом Президента України від 6 серпня 1998 року № 855/98)
22 квітня – Міжнародний день Землі
23 квітня – Всесвітній день книги і авторського права.
24 квітня - Міжнародний день солідарності молоді (Міжнародний день солідарності молоді в боротьбі проти колоніалізму, за мирне існування) (встановлений із 1957 року за рішенням Всесвітньої федерації демократичної молоді)
26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. День пам’яті Чорнобильської трагедії
травень
3 травня - Всесвітній день свободи преси (відзначається щорічно з 1992 року за ініціативи представників незалежної преси країн Африки, схвалено Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО)
8 травня – День пам’яті та примирення
9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні
11-12 травня - Всесвітні дні мігруючих птахів (відзначається кожну другу суботу та неділю травня)
14 травня – День матері (в Україні офіційно відзначається щорічно, починаючи з 2000 року, у другу неділю травня згідно з Указом Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99)
15 травня – Міжнародний день родини
17 травня - Всесвітній день інформаційного суспільства (згідно резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/60/252, яка відбулася у березні 2006)
18 травня – День вишиванки. Міжнародний день музеїв
20 травня – День Європи в Україні
24 травня - День слов’янської писемності і культури (відзначається згідно з Указом Президента України від 17 вересня 2004 р. № 1096/2004 в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія)
25 травня - День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження (відзначається щорічно в останню суботу травня згідно з Указом Президента України від 25 травня 1999 року №563/99)
31 травня – Міжнародний день боротьби з тютюнопалінням
червень
1 червня – Міжнародний день захисту дітей. Міжнародний день батьків.
5 червня - Всесвітній день охорони навколишнього средовища (був заснований Генеральною Асамблеєю ООН в 1972 році й з тих пір відзначається всім світовим співтовариством щорічно)
18 червня – День батька
28 червня – День Конституції України
липень
1 липня - День архітектури України (відзначається згідно з Указом Президента України від 17 червня 1995 року № 456/95)
5 липня - День Української Державності
8 липня – День родини
15 липня -День українських миротворців
29 липня - День Сил спеціальних операцій Збройних Сил України (відзначається згідно з Указом Президента України №311/2016 від 26 липня 2016 року)
серпень
4 серпня - День Повітряних Сил Збройних Сил України (відзначається щороку у першу неділю серпня згідно з Указом Президента України від 27 червня 2007 року № 579/2007)
23 серпня – День Державного Прапора України. День міста-героя Харкова
24 серпня – День Незалежності України (1991)
29 серпня – День пам’яті вшанування захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України

День пам'яті зихисників України вшановуємо пам'ять героїв
https://youtu.be/Xq0ES49nDlA?si=0gaVLGmW1GAS1DK3

Історична довідка

Україна сьогодні переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. У цій війні ми вже маємо тисячі поранених і загиблих мужніх оборонців. Вони стоять в одному ряду з поколіннями борців за волю і державну самостійність. Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, воїни Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західно-Української Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії мужньо здобували героїчні перемоги і віддавали свої життя за українську землю.

Український народ завжди з повагою ставився до своїх героїв, мав традицію поховання та увічнення полеглих. Віра і впевненість у тому, що у випадку загибелі на полі бою держава не забуде, а жертовність буде пошанована є дуже важливою складовою підняття морального духу військовослужбовців. Вшанування пам’яті борців і популяризація подвигів на державному рівні є вкрай необхідним завданням також і для формування національної ідентичності. У сучасній російсько-українській війні попри велику кількість втрат маємо і першу історичну перемогу – згуртовану націю, готову боротися за права і свободу. Вперше за довгі десятиліття Україна може опертись на широку підтримку громадян, бо захищати державу зголосились мешканці всіх, без винятку, регіонів нашої країни. Серед захисників Батьківщини, в тому числі серед полеглих воїнів, також є уродженці та мешканці тимчасово окупованих окремих районів Донецької, Луганської областей та Криму. Відтак, перед державою відкриваються унікальні можливості для консолідації громадян довкола ідеї збереження державності, примноження її сил, матеріальних та духовних багатств. Вагому роль в усвідомленні цього підростаючим поколінням відіграє школа.

Початок війни. У 1991 році Україна відновила незалежність. Однак Російська Федерація не відмовилася від спроб повернути контроль над Україною. Тиск посилився з приходом до влади там колишнього співробітника репресивного органу КГБ Володимира Путіна.

21 листопада 2013 року в Києві зібрався Євромайдан. Ним розпочалась Революція Гідності з головною вимогою повернути Україну до європейського шляху розвитку і підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, від чого відмовився тодішній Президент України Віктор Янукович. Трагічною ціною протистояння на майдані стала Небесна Сотня – 107 загиблих героїв, різних за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Наляканий Віктор Янукович втік до Росії, звідки закликав Володимира Путіна здійснити військове вторгнення в Україну для відновлення його влади.

Російська Федерація скористалася тимчасовим вакуумом влади в Україні та перейшла до активних агресивних дій з використанням так званих “зелених чоловічків” (російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків, які масово використовувались для захоплення адміністративних будівель та військових частин в Криму). Сучасна російсько-українська війна розпочалась із захоплення Росією Кримського півострова у березні 2014 року. Це визнали і міжнародні суди, зокрема, Європейський суд з прав людини підтвердив, що РФ встановила контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року.

У березні–квітні 2014 року російські спецслужби та диверсанти почали розхитувати ситуацію і в південних і східних областях України, організовуючи антиукраїнські мітинги і спроби утворити незаконні квазідержавні утворення. У відповідь патріотичні українські сили чинили спротив масовими акціями з метою зберегти територіальну цілісність держави.

На початку квітня Росія приступила до реалізації плану “Новоросія” – почалося військове захоплення території східних областей України. Путін спрямував туди підконтрольних та озброєних ним бойовиків. Нова хвиля інспірованих російськими спецслужбами антиукраїнських протестів призвела до захоплення будівель адміністрацій і правоохоронних органів в Донецьку та Луганську. Місцеві українські патріоти протистояли антиконституційним діям злочинців, але вони були не озброєні та поступались в чисельності. Проросійські організації та угруповання влаштовували вуличні акції і заворушення під гаслами сепаратизму, невизнання легітимної влади України в регіоні, ненависті до прихильників України та всіх атрибутів українства (державні символи, українська мова тощо).

Після проголошення так званих “народних республік” на Донеччину та Луганщину безперешкодно і масово прибували не тільки загони російських диверсантів, а й військова техніка зі зброєю. Проте план на повторення швидкого “кримського сценарію” дав збій. Боєздатні частини Збройних Сил України, Національної гвардії і добровольчі формування зламали намір агресора. Протягом літа 2014 року російські гібридні сили на сході України зазнавали значних втрат в особовому складі, озброєнні, військовій техніці. Але їх постійно посилювали новими найманцями, військовослужбовцями регулярних ЗС РФ. Розуміючи, що угрупування бойовиків досить швидко знищуються українськими військом, Москва вдалася до широкого використання артилерії зі своєї території. А згодом – до масованого введення регулярних формувань російської армії – без розпізнавальних знаків на військовій техніці та обмундируванні. Це сталося 23–25 серпня, коли на територію Донецької та Луганської областей зайшли вісім батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ. До наступу залучили 70 російських військових частин, зібраних з усієї федерації, які розпочали новий виток ескалації агресії РФ. Це спричинило значне зростання жертв серед військових і цивільних українських громадян.

Бої за Іловайськ. Боротьба за стратегічно важливе місто Донбасу – місто Іловайськ, тривала з початку серпня 2014 року паралельно зі штурмом Савур-Могили, Антрацита і Красного Луча (тепер – Хрустальний). Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, ключовим для перерізання комунікацій бойовиків. Але у плани Москви не входило швидке завершення війни на Донбасі, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська у значно більших масштабах, ніж раніше. За даними української розвідки, російські регулярні війська нараховували близько 4 тисяч солдатів та офіцерів у складі 4-х батальйонних тактичних груп, підкріплених підрозділами Сил спеціальних операцій РФ.

До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська та бойовики оточили угруповання сил АТО (війська сектору “Б” та батальйони МВС України “Дніпро-1”, “Миротворець”, “Світязь”, “Херсон”, “Івано-Франківськ”, Нацгвардії “Донбас”). Українське командування розраховувало деблокувати їх за допомогою резервів сил АТО. Але призначені для цього підрозділи були укомплектовані переважно з нещодавно мобілізованих бійців без належної підготовки.

Після переговорів російське військове командування надало гарантії безпечного виходу українських сил з оточеного Іловайська. Рух двох колон розпочався 29 серпня. Однак росіяни порушили домовленості, розстрілявши колони на марші з засідок. Іловайськ став місцем наймасовіших втрат нашого війська під час сучасної війни на сході України. Унаслідок підступності росіян українська армія втратила загиблими 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами. Тож 5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський протокол).

Героїчна оборона Донецького аеропорту. Бої за Донецький аеропорт (ДАП) стали зразком незламності українських воїнів. Вони тривали 242 дні – від 26 травня 2014 року по 22 січня 2015-го – і закінчилися після повної руйнації старого та нового терміналів.

Аеродроми мали стратегічне значення. Під час окупації Криму ними оперативно перекидалися війська з Росії. Після початку бойових дій на Донбасі українська армія серед першочергових заходів взяла під контроль ключові летовища: Краматорське, Маріупольське, Донецьке та Луганське. Крім того, ДАП розглядався як потенційний плацдарм для наступу сил АТО на Донецьк. Українські військові утримували старий та новий термінали. Проросійські сили систематично штурмували їх, внаслідок чого у грудні 2014 року значних руйнувань зазнав старий термінал.

Кульмінацією боїв за ДАП став січень 2015 року. 13 січня упала диспетчерська вежа аеропорту, а 20-го числа окупанти здійснили кілька підривів бетонних перекриттів терміналу, внаслідок чого під завалами загинуло 58 бійців. 22 січня сили АТО відступили з аеропорту. За офіційними даними, у боях за ДАП загинуло більше 200 українських військових. За різними підрахунками, росіяни втратили до тисячі бойовиків, у тому числі найманців елітних частин ФСБ та ГРУ.

В обороні Донецького аеропорту брали участь спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79-ої, 80-ої, 81-ої, 95-ої окремих аеромобільних, 93-ої та 72-ої окремих механізованих бригад, 1-ої окремої танкової бригади, 57-ої окремої мотопіхотної бригади, 91-го окремого полку, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку “Дніпро-1”, Добровольчого українського корпусу (ДУК), батальйону ОУН та інші.

Восени 2014 року в мовний вжиток увійшов термін “кіборги”. Так росіяни назвали оборонців ДАП, опір яких вони не могли зламати попри шалені обстріли з танків, артилерії та перевагу в кількості особового складу. Те звитяжне протистояння стало символом незламності наших військових. Кіборги витримали. Не витримав бетон.

Бої за Дебальцівський плацдарм. Узимку 2015 року активні дії були зосереджені на Дебальцівському напрямку. Бої за Дебальцівський плацдарм – одна з найбільших військових операцій на Донбасі. З обох сторін у ній взяли участь тисячі бійців, сотні одиниць техніки й артилерії. Її найгостріша фаза тривала майже місяць – з 25 січня до 18 лютого 2015 року.

За даними Міноборони, у другій половині січня 2015 року російські окупанти кинули всі сили на розширення територій своїх квазідержавних утворень. Наступ планували одночасно по трьох напрямках: Щастя – Трьохізбенка на Луганщині, а також Дебальцеве та Маріуполь на Донеччині. Головним напрямком удару став саме так званий Дебальцівський виступ, який на кілька десятків кілометрів вклинювався між територіями самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”. Активний наступ на околиці Дебальцевого окупанти почали 25 січня. Штурм проходив за безпосередньої участі кадрових російських військових – до восьми батальйонних тактичних груп та артилерійських дивізіонів збройних сил РФ.

27 січня бойовики атакували позиції сил АТО у місті Вуглегірськ, що на південний захід від Дебальцевого. Після запеклих боїв через чотири дні українські сили залишили місто. Сили АТО у складі бійців і техніки 30-ї бригади та батальйонів МВС, Нацгвардії імені Кульчицького та “Донбас”, кілька разів намагалися відбити місто, однак безуспішно.

На початку лютого у районі Дебальцівського виступу було зосереджено 4,7 тисячі українських військових та 500 бійців МВС, Нацгвардії та СБУ. Їм протистояло близько 19 тисяч окупантів. Противник мав перевагу за всіма зразками важкого озброєння, зокрема у танках – у три рази, в артилерії – фактично в чотири рази. 7 лютого після безперестанних боїв наші частини залишили село Рідкодуб, а 9 лютого бойовики взяли під контроль село Логвинове, через яке проходить дорога з Дебальцевого на Артемівськ (нині – Бахмут). Саме по ній здійснювалося забезпечення сил АТО. Логвинове також намагалися відбити, зокрема силами 79-ї та 95-ї десантних бригад і Нацгвардії. На підступах до села відбулися танкові бої. Однак у підсумку село залишилося під контролем бойовиків. Саме у зв’язку з перекриттям дороги на Артемівськ в Логвиновому сепаратисти повідомили про повне оточення угрупування сил АТО в Дебальцевому. 12 лютого в столиці Білорусі було підписано угоду, відому як “Мінськ-2”.

Після встановлення умовного перемир’я окупанти перекинули під Дебальцеве додаткові сили з інших напрямів. Допомагати силам АТО на виступі ставало дедалі важче. За таких умов Антитерористичний Центр і Генеральний штаб вирішили до ранку 18 лютого вивести всі підрозділи з району. Враховуючи морози, планувалося виходити не лише автошляхами, а й польовими дорогами. Відведення військ проходило двома основними маршрутами невеликими колонами під прикриттям бойових броньованих машин та артилерії. Також був організований відволікаючий маршрут, де імітувався рух колон. У бойових умовах повний вихід з Дебальцевого тривав кілька діб. Комусь вдалося вийти на техніці, а деякі підрозділи (ЗСУ та МВС), втративши машини внаслідок засідок або ж бездоріжжя, виходили пішки.

Після завершення відходу сили АТО зайняли нову лінію оборони по світлодарській дузі. Бойовики намагалися атакувати нові позиції, втім, без особливого успіху. Загалом активні бої там продовжувалися до 21 лютого.

За даними Генерального Штабу Збройних Сил України, за весь час оборони Дебальцівського виступу загинуло 136 та було поранено 331 українських військових (за підрахунками Книги пам’яті полеглих за Україну, під час боїв з 25 січня до 18 лютого 2015 року загинуло 269 бійців).

Після боїв за Дебальцеве на Донбасі настало зниження активності бойових дій, а лінія фронту відтоді майже не змінювалася. У червні 2015 бойовики здійснили свій останній великий наступ, намагаючись заволодіти районним центром Мар'їнка. Завдяки злагодженим діям сил АТО, ця спроба була відбита із втратами для ворога.

Війна перейшла в стан позиційної боротьби. Але вона не зникла з порядку денного України та світу. Майже щодня на всій лінії розмежування фіксуються артилерійські обстріли та стрілецький вогонь. Гинуть та отримують поранення українські воїни. За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, на квітень 2021 року в зоні проведення АТО/ООС загинуло 4400 осіб.

Акція

"Подаруй книгу шкільній бібліотеці !"
УВАГА! Дорогі здобувачі освіти!Шкільна бібліотека оголошує акцію «Подаруй книгу шкільній бібліотеці !»Якщо у Вас є можливість поповнити шкільний бібліотечний фонд цікавими сучасними книжками, що стануть в нагоді учням, не залишайтесь байдужими!Ці книги завжди знайдуть свого вдячного читача.Приєднуйтесь до нашої акції.
Не втомлюйтеся робити добро!
Не викинь книгу на смітник!
Її віддай в бібліотеку,
Бо книга – скарб, у ній для тебе
Думок і висловів квітник.
У ній поета віршів море,
Кохання, радість, смуток, біль...
А ще незвідані простори
Письменник відкриває в ній.
Тож дурно книгу не змарнуй –
Бібліотеці подаруй!
З давніх-давен скарбницею духовного богатства, що поєднує минуле, сучасне і майбутнє, є книга. А вчасно прочитана книга – величезна удача. Вона здатна змінити життя, бути кращим другом і наставником. Тож недарма в народі кажуть, що людина перестає мислити, коли перестає читати. Пам’ятки людської думки накопичувалися саме в бібліотеці упродовж багатьох століть. Вже не перший рік шкільна бібліотека проводить акцію «ПОДАРУЙ КНИГУ ШКІЛЬНІЙ БІБЛІОТЕЦІ!». В кожного з нас вдома є книги, які ми вже прочитали і можемо поділитись ними з іншими дітьми, які захоплюються читанням.

Історична довідка

Внесок українців у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні

Коли нацизм капітулював

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року з участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.

Культ «9 травня»

Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.

16 лютого День єднання України

16 лютого в Україні святкують особливе свято — День єднання. Акцію створив президент Володимир Зеленський 2022 року.

16 лютого в Україні відзначають День єднання. Це молоде свято, воно було засноване лише торік, указом Президента Володимира Зеленського.

Головна мета цього дня — показати єдність українського народу на тлі військової загрози.

Історія свята

Взимку 2022 року Росія почала без пояснень стягувати свої війська до українського кордону. Світові ЗМІ активно писали про можливість військового вторгнення РФ до України. Однією з можливих дат називали 16 лютого.

Українська влада закликала громадян країни не панікувати. Пізніше президент Володимир Зеленський оголосив 16 лютого Днем єднання України, щоб показати єдність українського народу, згуртувати українців навколо національної ідеї та показати російським пропагандистам, що українці — це єдиний народ.

Взимку 2022 року Росія стягнула військову техніку до кордонів України. Світові ЗМІ заявляли про те, що незабаром може розпочатись повномасштабне вторгнення.

Пропонуємо вашій увазі онлайн-презентацію виставки
«Небесна Сотня – Герої нашого часу»: до Дня Героїв Небесної Сотні.

Українська – мова єднання й перемоги!

Міжнародний день рідної мови в Україні відзначають 22 роки поспіль. Започаткували день у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.

Мова має значення, особливо зараз! Мова – це та рушійна сила, яка об’єднала українців і весь світ та веде до перемоги України. Підтримувати культурне розмаїття, захищати мови корінних народів, утверджувати українську мову як державну, посилювати обороноздатність держави – наше спільне завдання

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, вітаючи українців з цим днем цьогоріч підкреслив, що Міжнародний день рідної мови – свято, яке нагадує про право кожного розмовляти рідною мовою у своїй країні.

Нехай і надалі передається із покоління в покоління наша рідна мова, наповнюється та вдосконалюється.

Зберігайте рідну мову, бережіть її, спілкуйтеся, адже українська – мова переможців!

З Міжнародним днем рідної мови!

25 лютого 2023 року виповнюється 152 роки

від дня народження Лесі Українки.

Презентація

Лариса Петрівна Косач-Квітка, велика українська поетеса і драматургиня, відома світові під іменем Лесі Українки – одна з найвизначніших постатей в історії національної культури. Вона належить до того неширокого кола геніальних особистостей, що своїм талантом і звитяжною працею підносять і звеличують дух народу, до якого належать, відкривають йому ширші горизонти буття, дають поштовх до повноцінного самовідчуття і розвитку.

Народилася Леся Українка 25 (13 за ст. стилем) лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському. Вона була другою дитиною в сім’ї голови повітового з’їзду мирових посередників Петра Антоновича Косача. Мати Лесі, Ольга Петрівна Косач, походила з старовинного роду Драгоманових. Михайло Петрович Драгоманов – видатний український вчений, історик, філософ, фольклорист, громадський діяч – рідний брат Лесиної матері. Леся Українка все життя вважала свого дядька Драгоманова духовним наставником і вчителем. Сама Ольга Петрівна теж була відомою письменницею (літературний псевдонім – Олена Пчілка), етнографом, видавцем (під її орудою виходили у 1907-1916 рр. українські часописи «Рідний край» і «Молода Україна»). Дитинство Лариси Косач проходило серед мальовничих лісів та озер Волині. Чутлива дівчинка всім єством вбирала красу рідного краю, його пісні та легенди. Через роки ці враження перелилися в поетичні строфи, в безсмертну мелодію «Лісової пісні»…

Через хворобу Леся Українка ніколи не навчалася ні в гімназії, ні в інших навчальних закладах. Займаючись самостійно, Леся вивчила багато іноземних мов, досконало знала історію, світову літературу, філософію. Вона стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.

За останні десять років життя Слово поетеси досягло довершеності і філософської глибини. Нею був створений цілий новий світ, назва якому – драматургія Лесі Українки. «Кассандра», «У пущі», «Оргія», «Руфін і Прісцилла», «Адвокат Мартіан», «Вавілонський полон», «Камінний господар», «Лісова пісня» – так, це цілий світ, світ, який ще чекає на гідне сценічне втілення та осмислення.

1 серпня 1913 року завершився земний шлях Лесі Українки. 1871-1913…

Так мало коротких років… Та життя Поета не вкладається в рамки реального часу та реальних подій. Його втаємничена сутність, непідвладна забуттю і тліну, схована від сторонніх очей і, водночас, відкрита кожному – Творчість.

Найважливіші, найвірніші свідчення про Лесю Українку слід шукати в її поезіях і драмах. Сюжети ж земного буття поетеси – це тільки придорожні знаки, які вказують напрямок, відмічають віхи шляху, яким ми йдемо – шляху пізнання.

Силка до віртуального музею Т.Г. Шевченка
https://museum-portal.com/ua/muzeyi/13_nacionalniy-muzey-tarasa-shevchenka

Біографія Тараса Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року, в селі Моринці, що на Черкащині, в сім'ї кріпаків у багатодітній родині. Дитинство майбутній поет провів у рідному селі та селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт. Грамоти Тарас навчився, коли вступив на службу до місцевого дяка – вчителя Павла Рубана. Потім його забирають в прислугу до поміщика Енгельгардта спочатку кухарчуком, а згодом козачком. Енгельгардт помітив його пристрасть до живопису, бажаючи мати придворного художника, поміщик відправив юного Шевченка на навчання.

1831 року Енгельгардт переїхав до Санкт-Петербурга, де Шевченко зміг продовжити навчатись малювати та почав писати перші твори. В Петербурзі Тарас познайомився з художниками Карлом Брюлловим та Василем Жуковським, які помітили неабиякий хист молодого хлопця.Художники провели благодійний аукціон, завдяки якому Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва у віці 24 роки.

У 1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв, багато малював, створив рукопис своєї майбутньої збірки "Кобзар".

Після закінченні Академії 1844 року майбутній письменник повернувся до України. В Україні, приїхавши до Києва, він влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів. Саме в цей час Шевченко познайомився з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів.

1846 року Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства. За вірші збірки «3 літа» Тарас Шевчекно був заарештований та відправлений на заслання служити солдатом. Під арештами та на засланнях Тарас Шевченко провів 10 років, продовжуючи писати та малювати попри сувору заборону.

Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише 1859 року він зміг нарешті приїхати на Батьківщину, де його знову заарештували. 1860-го вийшла остання збірка Шевченка "І виріс я на чужині...".

10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзі, далеко від рідної землі. Похований був на смоленському кладовищі, згодом, як і було вказано в його заповіті, прах поета був перевезений до України та перепохований на Чернечій горі біля Канева на Черкащині.

Шевченко

Слова Тараса Шевченка, що надихають та допомагають боротися за Україну:

Борітеся – поборете, Вам Бог допомагає! За вас правда, за вас слава, І воля святая!
Вогонь запеклих не палить.
І на оновленій землі врага не буде, супостата, А буде син, І буде мати, І будуть люди на землі.
В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля. Нема на світі України, немає другого Дніпра,
Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
Наша дума, наша пісня, Не помре, не загине. Ось де, люди, наша слава, слава України!
Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле.
Кохайтеся ж, чорнобриві, Але не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами.
Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!
В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик.

Тарас Шевченко – геній і пророк українського народу

Тарас Шевченко бесперечно це одна з найвидатніших постатей нашого народу. Загадку феномену особистості Шевченка досі нерозгадано! Тому запрошуємо вас вивчати його разом на сторінках цього сайту.

Мета сторення цього проекту — зібрати до купи як можна більше корисної інформації про нього та його творчість на сторінках одного сайту. Тут ви знайдете вірші та прозу, переглянете картини, ознайомитесь з біографією та творчим шляхом. Прочитаєте статті про поета, дізнаєтесь про цікаві і маловідомі факти з його життя, побачите рідкісні фото та зображення великого Кобзаря. Унікальний свого роду в інтернеті розділ сайту – музика та пісні на вірші Шевченка. Також є можливість переглянути художні та документальні фільми на тему Тараса Григоровича.

Сподіваємось, що цей інтернет-ресурс стане вам корисним і цікавим.
З повагою, адміністрація сайту

Цікаві факти про Кобзаря

1. Освіта Шевченка – всього 2 класи, яку отримав у церковній приходській школі. І при цьому він створив найбільш відому книгу української класичної літератури з відомою нам назвою “Кобзар”

2. Зріст Тараса був 164, 46 см. Це відомо з формулярного списку батальонгу в Оренбурзі де проходив службу солдат Шевченко. Там зазначено, що зріст його був середнім на той час, а саме 2 аршини і 5 вершків.

3. З підручників ми бачимо Шевченка як суворого кріпацького дядька у простій шапці і кожусі. Хоча насправді в ті роки він жив у Петербурзі і вже мав доходи і тому любив одягатися модно і сучасно. Навіть є факт з записів самого Тараса, що він з задоволенням придбав за 100 рублів плащ-макінтош.

4. 15 років — так не багато поет прожив в Україні протягом свого життя. Ще коли Тарасу було 14 років він разом зі своїм паном Енгельгардтом виїхав з України, у якого був у наймах з дитинства, і потім відвідував зрідка Україну лише як гість…

5. У всьмому світі існує аж 1384 встановлених пам´ятників українському поету Шевченку, в Україні їх нараховується 1256. Інші монументи нашого кобзаря прославляють його в містах США, Бразилії, Аргентині, Китаї, Канаді, Литві, …

6. При житті Шевченка більше знали і цінували як художника, а не поета.

Тарас Шевченко – художник

В першу чергу ми знаємо Шевченка як поета. Але ж як художник так само займає почесне місце серед найвидатніших українських майстрів образо-творчого мистеццтва. Пам’ятаймо що він був першопроходцем критичного реалізму в українському живопису і мистецтві. Він чудово й майстерно володів графікою та фарбами з пензлем.

Чимало є маловідомих але цікавих фактів про художню творчість. Наприклад. У 1835 році разом з художниками артілі Ширяєва Тарас Шевченко розписував стелі Великого театру в Петербурзі (сьогодні – Петербурзька консерваторія). Фортечний підмайстер подружився з персоналом театру і після реконструкції ходив на театральні вистави безкоштовно.

Біографія Ліни Костенко

Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителі 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийшла в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключоваих фігур покоління українських шістдесятників.

За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.

Після книги італійською "Інкрустації" (1994) та "Берестачка" (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.

А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір "Записки українського самашедшого", що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.

Крайня книги Ліни Костенко з'явилася в лютому 2011 року – до поетичної збірки "Річка Геракліта" ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову замовкла, хоча й зізнавалася, що практично написала роман-продовження "Записок" від імені жінки. Поки що невідомо, коли чекати нових творів письменниці.

Особисте життя Ліни Костенко

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі заміжньою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.

Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.

Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.

Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно зізнався, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. "Ліна Костенко була екстравагантною й курила", – згадував Павличко.

Коротка біографія Костенко: хронологічна таблиця

Читайте скорочено про життя Ліни Костенко в хронологічній таблиці.

1930 – народилася Ліна Костенко.
1936 – переїхала до Києва;
1937-1941 рік – навчання в школі;
1951-1956 – здобуття вищої освіти в Київському педагогічному інституті, а потім у Московському літературному інституті імені Горького;
1957 рік – виходить перша збірка віршів Ліни Костенко під назвою "Проміння землі";
1958 рік– збірка віршів "Крила";
1961 – збірка "Мандрівки серця";
1963 – збірку віршів "Зоряний інтеграл", а також книгу "Княжа гора" знімають з верстки;
1965 – Костенко пише лист-протест проти постійних арештів української інтелігенції;
травень 1968 року – лист на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп про нього;
1973 рік – Ліна Костенко потрапляє в так званий чорний список інтелігентів;
1977 року – виходить перше після заборони зібрання творів Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки";
1979 рік – опубліковано роман "Маруся Чурай";
2010 рік – поема "Либідь", загальний наклад якої склав 14000 примірників; перший роман Костенко "Записки українського самашедшого", який викликав небувалий ажіотаж;
2011 рік – поетичні збірки "Мадонна перехресть" і "Ріка Геракліта".

Учні Тернівського ліцею взяли участь у всеукраїнському конкурсі фото та відео робіт "LIME. Go to read" Читати - це модно,
та посіли ІІ місце. Вітаємо переможців.

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом

Ця дата обрана не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання. Відтоді було відкрито шлях до діагностики та лікування від туберкульозу. До цього дня на Хмельниччині оголошено місячник боротьби з туберкульозом. Його девіз цьогоріч – “Переможемо ворога і туберкульоз!”.

Метою місячника є підвищення рівня обізнаності людей про симптоми хвороби, методи виявлення та своєчасне звернення до лікаря.

Туберкульоз – звичайна хвороба, і люди, які живуть із таким діагнозом, не складають небезпеки для оточення та в побуті, якщо дотримуються вимог інфекційного контролю. Ці правила знає кожний пацієнт, тому з перших днів лікування вони можуть перебувати вдома. Після двох тижнів протитуберкульозної терапії, хворий не виділяє збудника хвороби.

Як запобігти інфікуванню? Дотримуватися правил особистої гігієни, якщо їздите у громадському транспорті чи працюєте у закритих людних приміщеннях, які не провітрюються. Вдома частіше робіть вологе прибирання. Збудник хвороби – паличка Коха – надзвичайно витривала. Ця злощасна бактерія таки зуміла вижити у природі мільйони літ тому. А коли хвороба задавнена і нечутлива до традиційних препаратів, ускладнено й процес вилікування таких пацієнтів, зменшується їх шанс на повноцінне одужання.

Вкрай важливо пам’ятати головне правило: якщо занедужали (тривалий кашель, температура, нічний піт, схуднення без причини, втома) – не зволікайте з візитом до лікаря. Звертайтеся до будь-якого найближчого медзакладу. Якщо лікар запідозрить хворобу, вас скерують до профільного фтизіопульмонологічного центру. У нас є найсучасніше цифрове обладнання, що може за лічені години встановити збудник інфекції та чутливі до нього антибіотики.

Ефективна профілактика туберкульозу – вакцинація БЦЖ. Тому ще в пологових будинках, на 3-й день, немовлятам проводять щеплення проти цієї інфекції. Методами його раннього виявлення залишаються туберкулінодіагностика (проба Манту) серед дітей до 14 років, дорослим слід регулярно проходити флюорографію.

І головне пам’ятайте – туберкульоз виліковний за умови його раннього виявлення і своєчасно розпочатого лікування , яке за жодних обставин не можна переривати. Бережіть здоров’я і життя! Разом ми переможемо і ворога, і туберкульоз!

Довідково:

Упродовж 2022 року у Хмельницькому обласному фтизіопульмонологічному медичному центрі взято на облік з діагнозом туберкульоз 350 хворих, що на 24 особи більше ніж у 2021 році (ріст на 7%). Показник захворюваності по Україні зріс на 2,5%. Серед захворівших 31 військовий та 15 внутрішньо переміщених осіб. Також на сьогодні, з приводу туберкульозу, лікується 14 осіб, серед яких дві дитини до 3-х років, одна дитина – з діагнозом туберкульоз/СНІД.

Чорнобиль
Трагедія..... Пам'ть... Полісся

26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км. від столиці України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.

Ось вже 25 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров'ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

А тоді, в ніч на 26 квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко Прип'ять, що за 3 км. від атомної станції. Це була ніч з п'ятниці на суботу і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. В 1 год. 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу.

“На розтрощеному вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, як чорні сльози цього многогрішного століття.

З руїни реактора виривається в небо стовп зловіщого вогню, пари, уламків перекриття, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами…

Вогненний стовп завмирає на висоті півтора кілометра, на вершині його утворюється освітлена куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухається, згортається й випростується, але сам він стоїть над нічною землею, як велетенська ялинкова іграшка блідо-вишневого, майже кривавого кольору” – так описує початок найстрашнішої в світі катастрофи український письменник Володимир Яворівський у повісті “Марія з полином у кінці століття”.

У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум'я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип'яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км. від станції – районного центру Київської області – Чорнобиля. До речі, це стародавнє місто (засноване ще за часів Київської Русі в 130 км. на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п'ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі.

Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов'язок.

Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би величезна воронка, загинули б на цій території люди і тварини, а радіаційною, небезпечною для життя зоною була б вся Європа.

27 квітня 19 осіб, які постраждали під час гасіння пожежі, були відправлені в Московську клінічну лікарню № 6. Незважаючи на зусилля лікарів, шістьох ліквідаторів врятувати не вдалося. Це лейтенанти В.Правик і В.Кібенок, старші сержанти В.Ігнатенко, В.Тищура, М.Титенок, сержант М.Ващук. Усі вони посмертно відзначені високими нагородами. В.Правику та В.Кібенку присвоєно звання Героїв. Цього звання удостоєний і майор Л.Телятніков (помер після тяжкої хвороби у грудні 2004 року на 54 році життя). Урядові нагороди також отримали 467 працівників пожежної охорони. На сьогоднішній день жодного із тих п'ятидесяти пожежників немає в живих. Усі вони пішли у вічність, а їхні імена вкарбовані у пам'ять землян.

На захист землі і народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об'єкта “Укриття”, який заховав залишки зруйнованого реактора. Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України.

Найнебезпечнішою була розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді хлопці – солдати лопатами скидали з даху радіоактивний граніт, працювали не більше 2-3 хвилин, а потім їх відправляли додому. Можна лише уявити наскільки це було небезпечно, якщо 2 хвилини роботи на даху прирівнювалися до 2-х років служби в армії.

На ліквідації аварії працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора.

На жаль, з ліквідацією аварії на атомній, біда для України не вщухла. Страшною радіацією було заражено землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною чорнобильською хмарою зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже всі країни Західної Європи. Кажуть, що Чорнобиль викинув багато Хіросім.

Вже через дві доби після аварії рівень радіації в місті Прип'яті перевищував норму для населеного пункту більше, ніж у 115 тисяч разів, а в зоні реактора – у 110 тисяч разів. Найбільш небезпечна 30-кілометрова зона відчуження, площа якої становить 2044 квадратних кілометри. Вона була офіційно визнана непридатною для життя. Ці землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною.

Щоб врятувати людей, що жили в межах ураженої зони, від смертельної радіації, їх усіх евакуювали, тобто вивезли в інші регіони України.

Це була страшна евакуація. До міста Прип'ять в неділю, 27 квітня прибуло більше 2 тисяч автобусів. Їх підганяли до будинків, і люди, хто в чому був, прихопивши лише документи і гроші, без речей, змінного одягу, сідали в автобуси і їх назавжди вивозили із рідних домівок. Селили спочатку де тільки можна – в санаторіях, таборах, лікарнях. Евакуйовані втратили все: житло, речі, роботу, а головне – здоров'я. Почалося екстрене будівництво будинків для поселення людей.

Задля збереження здоров'я в те літо всіх дітей із Києва та прилеглих районів було вивезено на південь України.

Після ліквідації аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну ситуацію. Але в жовтні 1986 року після великих робіт по спорудженню “саркофагу”, перший та другий енергоблоки були введені в дію, а в грудні 1987 року відновлена робота третього.

Однак, у 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа. Стало зрозумілим, що подальше існування ЧАЕС небезпечне. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений останній реактор станції і вона припинила своє існування. Але саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Це може привести до значних викидів. Адже, за офіційними даними всередині реактора знаходяться 95% радіоактивних речовин від тієї кількості, що була на час аварії. Сьогодні йде мова про будівництво так званої “арки”, яка накриє сучасний об'єкт “Укриття”.

Пам'ятаймо!

Сьогодні існують офіційні дані:

● Від наслідків аварії на ЧАЕС померло 200 тисяч людей. Це не рахуючи тих, хто помер від таких хвороб, як рак, цукровий діабет, серцеві хвороби, рівень захворюваності на які підвищився у 100 разів.

У державі народилося 14 000 неповноцінних дітей, близько 70% від народження мають ті чи інші відхилення у здоров'ї. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань серед молодого покоління.

● Радіоактивного забруднення зазнали величезні території. Проведені обстеження показали, що лише в Україні забруднення плутонієм-239 (зі щільністю від 0,1 кюрі й вище на 1 км2.) становило 700 км2, стронцієм-90 (3 і більше кюрі на 1 км2) і цезієм-137 (5 і більше кюрі на 1 км2) понад 3420 км2.

● Значного забруднення зазнали водні артерії, особливо річки, що протікають біля ЧАЕС та Київського водосховища, а також водозбірні площі басейнів Дніпра та Прип'яті. Сліди радіоактивності були виявлені в усіх водосховищах Дніпровського каскаду, водою яких користуються понад 30 млн. жителів України.

● Всього в Україні забруднено територію площею понад 50 тисяч км2 у 74 районах 12 областей: Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Івано-Франківська, Волинська, Чернівецька, Сумська, Тернопільська. На цій території розташовані 2294 населені пункти. В цілому потерпілих від Чорнобильської катастрофи налічується в Україні понад 3,5 млн. осіб, з них 1,3 млн. дітей.

● 160 тисячам людей із 129 населених пунктів довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця.

● Подоляни брали активну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Перша група чисельністю 60 осіб на 10 пожежних автомобілях була відправлена у зону аварії 9 травня 1986 року. 8 відділень подільських пожежників увійшли до складу зведеного загону пожежної охорони Житомирської області. Два відділення (із Шепетівки та Кам'янця-Подільського) несли чергування в Чорнобильській ВПЧ.

● У період з 1986 по 1989 роки безпосередньо працювали у Чорнобильській зоні 132 працівники пожежної охорони Хмельницької області.

● Сьогодні у Хмельницькій області на обліку знаходиться 2527 дітей та 10553 дорослих, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. 222 сім'ї залишилися без чоловіків та батьків. В області проживає 941 переселенець та 1366 осіб прирівняні до статусу чорнобильця.
● У 2004 році у місті Хмельницькому відкрито пам'ятний знак пожежникам – героям Чорнобиля.

Проходять роки. Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у джерельних криницях. Життя триває…

Віртуальна виставка літератури «Серед повені книг»

Українське державотворення від давнини до сьогодення.

Етапи українського державотворення

Матеріали присвячені вшануванню пам'яті Міжнародного дня голокосту ромів.

Забутий геноцид? 2 серпня відзначається Міжнародний день пам’яті Голокосту ромів

Сьогодні — День Української Державності: що відомо про свято

Початок державотворення

Поняття різних вимірів

Інформаційні матеріали до Дня пам’яті та примирення 8 травня – 2024

Інформаційні матеріали до річниці аварії на Чорнобильській АЕС

26 березня день Національної гвардії України

10 цікавих фактів про українську мову

20 лютого 2024 року - десята річниця вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні. Людей, які загинули у боротьбі за ідеали демократії та європейське майбутнє

Герої Небесної Сотні

День пам’яті Героїв Крут 2024: Україна вшановує 106-ту річницю бою під Крутами

https://youtu.be/cPJ091xbWPc

Бій під Крутами - історія

Бій під Крутами - цікаві факти та значення

Пам’ятай про Крути - заходи до Дня пам’яті Героїв Крут

У світі 27 січня вшановують День пам'яті жертв Голокосту: як світ прийшов до цієї

Історія

Україна та Голокост

22 січня Україна відзначає День Соборності

​

Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві був проголошений

Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) й Західно-Української

Народної Республіки (ЗУНР).

День Соборності дістав офіційний статус свята лише у 1999 році. З приходом різних партій та

президентів до влади вже за часів незалежності України його то скасовували, то знову

повертали. Яка історія цього свята, хто його відмінив та як його святкують зараз в Україні?

Історія свята

Створення Української Центральної Ради

Про IV Універсал

Створення Національної Ради

Святкування Дня Соборності

​

Скасування Дня Соборності та відновлення

​

https://youtu.be/AQ6Fa8KtABg?si=k-esmMwrHk5zNCCO

21 вересня Міжнародний день миру

16 вересня 60 років від дня народження

Могильний Аттила Вікторович

День пам'яті зихисників України вшановуємо пам'ять героїв https://youtu.be/Xq0ES49nDlA?si=0gaVLGmW1GAS1DK3

Історична довідка

Історична довідка

Коли нацизм капітулював

Культ «9 травня»

​

Пропонуємо вашій увазі онлайн-презентацію виставки «Небесна Сотня – Герої нашого часу»: до Дня Героїв Небесної Сотні.

Українська – мова єднання й перемоги!

25 лютого 2023 року виповнюється 152 роки

від дня народження Лесі Українки.

Презентація

Силка до віртуального музею Т.Г. Шевченка https://museum-portal.com/ua/muzeyi/13_nacionalniy-muzey-tarasa-shevchenka

Біографія Тараса Шевченка

Слова Тараса Шевченка, що надихають та допомагають боротися за Україну:

Тарас Шевченко – геній і пророк українського народу

Цікаві факти про Кобзаря

​

Тарас Шевченко – художник

Біографія Ліни Костенко

Особисте життя Ліни Костенко

Коротка біографія Костенко: хронологічна таблиця

Учні Тернівського ліцею взяли участь у всеукраїнському конкурсі фото та відео робіт "LIME. Go to read" Читати - це модно, та посіли ІІ місце. Вітаємо переможців.

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом

Чорнобиль Трагедія..... Пам'ть... Полісся

21 вересня
Міжнародний день миру

День пам'яті зихисників України вшановуємо пам'ять героїв
https://youtu.be/Xq0ES49nDlA?si=0gaVLGmW1GAS1DK3

Пропонуємо вашій увазі онлайн-презентацію виставки
«Небесна Сотня – Герої нашого часу»: до Дня Героїв Небесної Сотні.

Силка до віртуального музею Т.Г. Шевченка
https://museum-portal.com/ua/muzeyi/13_nacionalniy-muzey-tarasa-shevchenka

Учні Тернівського ліцею взяли участь у всеукраїнському конкурсі фото та відео робіт "LIME. Go to read" Читати - це модно,
та посіли ІІ місце. Вітаємо переможців.

Чорнобиль
Трагедія..... Пам'ть... Полісся